Зміст поняття „національна економіка”

 

 

            Багато разів у дискусіях чи звичайних розмовах з різними громадянами  застосування словосполучення „національна економіка” викликало з їхнього боку скептичну скривлену посмішку, поява якої часто-густо супроводжувалась питанням „А вона в нас є?”.

Є. Будь-яка країна, незважаючи на рівень свого економічного розвитку, має свою національну економіку. Спробуємо визначити, що вона собою являє. 

 

Національна економіка – це економіка певної визначеної країни, її народногосподарський комплекс, національний ринок та нагромаджене національне багатство; сукупність взаємодії національних продуктивних сил, виробничих відносин, природно-географічних умов, соціально-культурних традицій та національно-ментальних особливостей, які визначають характер та природу соціально-економічного розвитку певної держави [1, с. 9].

Вона являє собою взаємозв’язок між змістом та умовами праці, її продуктивністю та способом розподілу результатів. Засадами формування національної економіки як системи є поділ, спеціалізація та кооперація праці, що мають місце на рівні країни.

Поділ праці – це поділ процесу праці на декілька спеціалізованих операцій з метою підвищення її продуктивності.

Спеціалізація праці – це використання наявних ресурсів для виробництва одного або декількох (групи) товарів чи послуг, що принесе  найвищий зиск, або спеціалізація на виконанні лише певних елементів виробничого процесу.

Кооперація праці – поєднання у виробничому процесі декількох спеціалізованих видів робіт.

Національна економіка виражає сукупність відносин між виробниками матеріальних благ і послуг. Розмаїття цих відносин зводиться до двох головних груп зв’язків: ге­нетичних і структурних, які, у тісній взаємодії, формують будь-яку органічну систему. В національно-господарсько­му контексті генетичні зв’язки реалізуються у формі внутрішніх і міжнародних коопераційних відносин, які супроводжують процес становлення і розвитку національ­ної економіки. Структурні зв’язки цієї системи виника­ють на основі поділу праці, встановлення і розвитку між безпосередніми виробниками, регіонами та країнами економічних відносин щодо відтворення валового націо­нального продукту, матеріальних і духовних основ жит­тя. Таким чином, структура національної економіки визначається взаємодією виробничих, коопераційних і відтворювальних зв’язків.

Національний ринок – система економічних відносин, яка поєднує резидентів країни з усіма іншими суб’єктами ринкових відносин. Типовою помилкою є прирівнювання національного ринку до внутрішнього ринку, тобто організації ринкових відносин всередині країни, що є неправильним. Він не має географічних кордонів і обмежується лише інтересами та потребами національного виробництва і споживання.

Господарська система, що склалася історично в певних територіальних (національних) межах, набуває статусу національної економіки. На її позначення використовують та­кож терміни „народне господарство”, „національне госпо­дарство”, „суспільне господарство”. Формування і функціонування національної економіки регламентується Конституцією держави та створеними на її основі законами, що регулюють господарську діяльність загалом і діяльність сфер, галузей, регіонів.

З міжнародним поділом праці сформувалися міжна­родні ринки, покупцями і продавцями на яких є передусім окремі країни. Види продукції, які вони поставляють на ці ринки, дають уявлення про їх національну економіку, її структуру і обсяги виробництва, якість та цінність її про­дукції. Тим, наскільки економічна система задовольняє потреби країни і наскільки її продукція потрібна іншим країнам, визначається місце і роль конкретної країни у світовому господарстві [2, с. 10].

Національна економіка виникає і розвивається на основі:

– поглиблення суспільного, зокрема територіального, поділу праці, що зумовлює виникнення різноманітних ви­дів діяльності, спеціалізацію територій;

– формування міцних централізованих держав.

За таких умов народне господарство з часом перетворю­ється на національний комплекс – територіальне утворен­ня, в якому всі компоненти економічного життя (підпри­ємства, галузі, окремі регіони) функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні й духовні потреби сус­пільства.

Єдність господарської системи ще не є визначальною для народного чи національного господарства. Важли­вим чинником при цьому є спільність духовного розвитку членів сус­пільства: культури, звичаїв, традицій, моралі та ін. Спільні господарські й духовні риси суспільства набува­ють значення загальнонародних або національних рис. Первинною ланкою національного господарського ком­плексу є підприємство, духовної сфери – людина, носій національної ідеології, член цього суспільства. У проце­сі поділу праці між національними господарськими орга­нізаціями і окремими виробниками формуються стійкі господарські зв’язки, які стають основою створення світового господарства. Це своєрідна глобальна система на­ціональних економік, кожна з яких постачає на світовий ринок свої товари, спосіб виробництва, технології, куль­туру господарювання та господарського мислення.

За сучасного підходу національна економіка не обов’язково має формуватися на мононаціональній спіль­ності людей і території. Наприклад, економіка США як багатоетнічної країни така ж національна, як і економіка майже моноетнічної Японії [3, с. 73]. Етнонаціональний чинник зараз не відіграє вирішального значення, хоча національні тра­диції господарювання можуть визначати окремі риси націо­нальної економіки, наприклад ставлення до праці, твор­чості, довкілля та ін.

Вся система взаємодії національної економіки визначається наявністю потреб та необхідністю їх задоволення через ринковий механізм.

Сучасну національну економіку характеризують такі групи ознак:

– ознаки національного суверенітету;

– ресурсно-виробничі ознаки;

– господарсько-організуючі;

– товарообмінні.

Ресурсно-виробничі ознаки відображають передусім потенційні можливості виробничої діяльності, структури виробництва, його спеціалізації і охоплюють: людський потенціал; науковий і техніко-технологічний потенціал; природно-ресурсний потенціал.

Людський потенціал визначається чисельністю насе­лення працездатного віку, його професійною структурою, кваліфікаційним рівнем, освітою, станом здоров’я тощо; науковий і техніко-технологічний – станом розвитку на­уки, впровадженням наукових розробок у виробництво, створенням нових видів машин і технологій; природно-ре­сурсний – географічним розміщенням країни, наявністю природних сировинних ресурсів, рівнем їх освоєння і пере­робки.

Господарсько-організуючі ознаки є визначальними серед інших груп ознак. Вони виявляються в наявності економічного механізму, що визначає рівень поєднання людського потенціалу з природно-ресурсним і техніко-технологічним потенціалами, який залежить від узгодження приватних, колективних і суспільних інтересів, системи стимулів виробництва і праці тощо.

Елементи забезпечення дії економічного механізму є такими:

– правова система (закони про власність, підприєм­ництво та ін.);

– система стимулювання виробництва і праці;

– фінансово-кредитна система (фінанси держави, під­приємств, населення, національна грошова одиниця, сис­тема банків (національного і комерційних), податкова сис­тема);

– митна система;

– система управління і регулювання (макроекономічна, регіональна, мікроекономічна).

Товарообмінні ознаки виявляються через розвинуту систему внутрішніх ринків та спроможність товарів і послуг завойовувати світові ринки.

Ознаки національної економіки є показниками само­організації суспільства, зокрема щодо державотворення, економічної системи, економічної і соціальної політики та ін. [4]. Структура і динаміка виробництва, товарообмін на внутрішньому і зовнішньому ринках, бюджет країни і до­ходи населення – є головними критеріями, за якими оцінюють стан самодостатності національної економіки.

Важливу роль у створенні економічних систем країн ві­діграли природні умови, зокрема наявність на їхній тери­торії мінеральних ресурсів, лісів, орних земель тощо. Від­сутність чи недостатня кількість мінеральних ресурсів, низька родючість ґрунтів спонукали народи таких країн до створення виробництв, від яких вони отримували виго­ду, хоч це й потребувало значних творчих і трудових зусиль. Країни з достатніми природними умовами і ресурсами лег­ше визначали види своєї діяльності та здійснювали їх з меншими творчи­ми і трудовими затратами. Певною мірою це впливало на формування ставлення до праці, оцінки результатів своєї діяльності та, відповідно, на формування способу мислення нації, її ментальність.

 

Використана література:

  1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
  2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
  3. Яковенко Р. В. Сутність економічної категорії „національна економіка” / Р. В. Яковенко, В. О. Буряк // Материали за 7-а международна научна практична конференция [„Найновите научни постижения – 2011”]. (Софія, Болгарія, 17-25 березня 2011 р.). – София : „Бял ГРАД-БГ” ООД, 2011. – Том 8 : Икономики. – C. 72–74.
  4. Яковенко Р. В. Сутність національної економіки [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://rk.kr.ua/sutnist-natsionalnoi-ekonomiki. – Назва з титул. екрану.

 

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент

 

 

і

цікаве