Російські скелети в шафі ООН

Як Україна може добитися позбавлення Росії місця постійного члена Ради Безпеки та права вето.

© ruptly.tv

Чи законно Росія займає місце в ООН і Раді Безпеки?

Напевно багато хто у відповідь із подивом стене плечима: “Що за питання?”. Адже Росія, на чому не втомлюються з гордістю наголошувати в Москві, — правонаступниця СРСР і його продовжувачка. До того ж є рішення Ради глав держав СНД про підтримку Російської Федерації “в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включно з постійним членством у Раді Безпеки та інших міжнародних організаціях”, прийняте 21 грудня 1991 року.

Не забувають у Москві посилатися й на мовчазне взяття до відома ООН листа російського президента Бориса Єльцина від 24 грудня 1991 року, яким росіяни поінформували генсека Організації: членство СРСР в ООН у цілому та РБ ООН зокрема продовжує РФ за підтримки країн СНД. І нагадують, що 13 січня 1992 року МЗС Росії направило урядам інших країн ноту з проханням розглядати РФ як сторону всіх міжнародних договорів замість СРСР.

Ось тільки Росія отримала місце в ООН не в результаті дотримання вимог Статуту Організації, а в обхід його. “Це дуже каламутна історія, як Російська Федерація зайняла місце Радянського Союзу в ООН. І лист російського президента, і реакція на нього з боку ООН викликають багато запитань”, — неодноразово доводилося чути мені від співрозмовників під час консультацій.

Юристи-міжнародники (у тому числі й російські) вже давно звертають увагу на те, що принцип безперервності (континуїтету) незастосовний до РФ, оскільки в низці документів було юридично закріплено припинення існування СРСР та утворення СНД. Отже, після розпаду Радянського Союзу членство цієї держави в ООН автоматично припинилося. І Росія, яка, на відміну від України та Білорусі, не була членом ООН з 1945 року, мала проходити процедуру вступу згідно зі статтею 4 Статуту.

Так зробили інші колишні республіки Радянського Союзу. Та й не тільки вони.

Ось кілька прикладів. Після розпаду Чехословаччини в 1993 році заново вступали в ООН Чехія і Словаччина. А після розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії так мусила діяти Федеративна Республіка Югославія, до складу якої входили Сербія і Чорногорія. При цьому ФРЮ, як і РФ, посилаючись на принцип континуїтету, заявляла про продовження членства в ООН замість СФРЮ. Однак що виявилося дозволеним Москві, те стало недозволеним для Белграду: Рада Безпеки вирішила, що ФРЮ має заново подати заявку на членство. Що та й зробила 2000 року.

В історії ООН тільки Росії вдалося стати членом цієї організації, оминаючи обов’язкові процедури. У тому числі не підписуючи Статуту ООН і не ратифікуючи його. Прикметно, але у статті 23 Статуту в переліку постійних членів РБ ООН досі згадується СРСР, а зовсім не РФ. “Стаття 23 являє собою правову колізію, оскільки ставить під сумнів статус Росії як члена ООН і постійного члена Ради Безпеки”, — звернув увагу DT.UA юрист-міжнародник професор Володимир Василенко.

Членство Росії — наслідок політичного рішення 1991 року лідерів як колишніх радянських республік, так і держав — членів ООН. Кожна зі сторін керувалася своїми міркуваннями. Країни СНД хотіли зберегти добрі відносини з РФ і не ускладнювати їх із ООН та її членами. А для інших заміна таблички “СРСР” на “Російська Федерація” означала врегулювання міжнародного статусу новоствореної держави з великим ядерним арсеналом, задоволення її претензій на статус “великої держави”, а також вирішення проблеми вакантного місця в РБ ООН.

“Звісно, із членством Росії в ООН не все чисто, з юридичного погляду. Але в 1991 році всі пішли шляхом найменшого опору. Був консенсус і між державами колишнього СРСР, і між постійними членами РБ ООН, і між країнами — членами Організації. Був консенсус і в секретаріаті самої ООН. Усі мовчки погодилися з цим”, — зазначив Володимир Василенко, який у складі української делегації брав участь у переговорах в Алма-Аті в грудні 1991 року.

Понад чверть століття на нелегітимне членство Росії в ООН і Раді Безпеки у світі уваги не звертали. То, може, настав час виправити цю помилку? Адже Росія грубо порушує Статут ООН (зокрема статті 2 і 23), розв’язавши й продовжуючи війну проти нашої країни та окупувавши частину територій України та Грузії. Загрози, пов’язані з поведінкою Москви на міжнародній арені, зростають, враховуючи й ігнорування Росією міжнародного права, і активне використання нею права вето не для вирішення конфліктів, а для прикриття власних зовнішньополітичних авантюр. Та й кількість країн — власників ядерної зброї сьогодні вже не обмежується п’ятьма постійними членами РБ ООН, а РФ не є однією з провідних економік світу.

Безумовно, для того, щоб змінити усталений стан речей, необхідна політична воля. Як самої України, так і постійних членів РБ ООН, і країн — членів Організації. Визнаю: в розмовах зі мною багато дипломатів та юристів-міжнародників відзначали, що ініціативу стосовно перегляду статусу Росії в ООН реалізувати сьогодні, практично, неможливо. Як через політику нинішньої української влади, так і через позицію основних геополітичних акторів.

На Банковій воліють не дражнити й не дратувати Кремль і вже давно не називають Росію агресором. (Зате ООН Зеленський відважно критикує за бездіяльність і закликає міжнародну спільноту до її реформування.) А постійні члени РБ ООН (насамперед США та Китай ), своєю чергою, не готові вживати рішучих заходів до РФ і порушувати питання правочинності перебування Росії в Раді Безпеки. Насамперед через складні геополітичні розклади. Але також і тому, що це загрожує реформуванням цього органу, чому з тих або інших причин усіляко опираються багато членів ООН. Попри обвинувачення Росії в порушенні нею міжнародного права та введені проти неї санкції за агресію стосовно України, Захід продовжує співпрацювати з Москвою, розглядаючи її як необхідний елемент і в боротьбі з тероризмом, і в урегулюванні ситуації в Сирії та Лівії.

“Добитися визнання нелегітимності членства РФ в ООН навряд чи вдасться, доки у світі не відбудуться кардинальні геополітичні зміни. Але приклад із КНР, яка отримала 1971 року місце в РБ ООН, дає надію на можливість такого рішення. Важливо буде не змарнувати шанс і, вчасно підготувавшись, використати юридичні аргументи на власну користь”, — своєю чергою, зазначив у коментарі DT.UA завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного авіаційного університету Тимур Короткий.

Нагадаємо, що до жовтня 1971 року Китай в ООН і РБ ООН представляла Китайська Республіка, а зовсім не Китайська Народна Республіка. Але завдяки зміні позиції США в ООН було досягнуто політичного консенсусу, в результаті чого Генасамблея ООН прийняла резолюцію 2758 “Відновлення законних прав Китайської Народної Республіки в Організації Об’єднаних Націй”, згідно з якою Пекін посів місце Тайбея в ООН і РБ ООН. Утім, як і у випадку з РФ, у статті 23 Статуту, де перелічуються постійні члени Ради Безпеки, зберігається згадування про Китайську Республіку.

Щоб порушити на міжнародній арені питання нелегітимності членства РФ в ООН і РБ ООН, Київ спочатку має переглянути власну політику і постійно говорити про протиправне перебування в них Росії на всіх експертних та дипломатичних майданчиках. Як особливо наголошують експерти, ці заяви мають звучати в контексті порушень Росією критеріїв членства Організації та війни в Україні, яку вона веде. Однак самих слів, безумовно, мало.

Київ також може відкликати свій підпис під рішенням Ради глав держав СНД від 21 грудня 1991 року, що має започаткувати міжнародно-правовий процес визнання неправомірності отримання РФ статусу члена ООН і постійного члена Ради Безпеки. Але, як вважає Володимир Василенко, цей шлях може виявитися безперспективним, оскільки минуло вже багато років з моменту прийняття цього рішення, і немає доказів, що Росія тиснула на підписантів. “Уже діє звичайна норма міжнародного права”, — констатує професор Василенко.

На його думку, є інший шлях: Генасамблея ООН може звернутися до Міжнародного суду ООН із проханням дати консультативний висновок про те, чи було дотримано Статуту ООН при оформленні членства РФ в Організації та чи є підстави для її постійного членства в Раді Безпеки. Попри рекомендаційний характер цього рішення, “у випадку, якщо для Росії воно матиме негативний висновок, то дасть підстави для подальших дій України, інших зацікавлених країн-членів і органів ООН”.

Такий шлях не обіцяє бути легким. Але Києву варто добиватися відновлення справедливості. Адже, зайнявши місце в ООН і Раді Безпеки з порушеннями Статуту Організації, Росія продовжує брутально нехтувати міжнародним правом і при цьому цинічно зловживати своїм нелегітимно отриманим правом вето, яке не дає можливості закликати її до відповідальності, у тому числі за розв’язану проти нашої країни війну.

і

цікаве