Крим віддали на відкуп комуністам, шовіністам і злодіям. А потім прийшли «зелені чоловічки»

тисни – підтримай




Російський історик Василеь Ключевський свого часу сказав: «Історія не вчителька, а наглядачка життя: вона нічому не вчить, а тільки карає за незнання уроків». Ці слова мали б бути девізом у кабінеті кожного серйозного політика, особливо у наші дні. На жаль, земляки історика не зробили висновку з головного уроку: будь-яка брехня рано чи пізно спростовується. Навіть, якщо правда захована у їхніх спецхранах.

Уточнюючи, скільки Днів військової слави відзначається у Росії, я заглянув у «Календар событий» на одному з російських сайтів, призначених для широкого читача і був, без перебільшення, приголомшений: серед пам’ятних дат у ньому числиться й … «День памяти жертв депортации народов Крыма». «Эта памятная дата была установлена решением Верховного Совета Крыма в 1994 году и подтверждена республиканским законом от 3 марта 2015 года, как дань памяти и неразрывности судеб многонационального народа Крыма». А далі викладається історія Криму від часів Боспорського царства й до останніх років – лаконічно, доступно, без зайвих заморочок. Але із суттєвими прогалинами, які я й постараюсь заповнити.

«Крымские татары появились на полурстрове в 13 веке, образовав Крымский улус Золотой орды, – говориться в «Календарі», – а после ее распада в 1443 году возникло Крымское ханство, которое в 1789 году вошло в состав Российской империи…». Виникло, до речі, в один час із Московським князівством, яке в іпостасі Московії до 1700 року сплачувало Криму (як політичному спадкоємцю Золотої Орди) «поминки» – щорічну данину.

«…18 мая 1944 года в Среднюю Азию из Крыма был отправлен первый эшелон крымских татар, греков, болгар, немцев, армян и других народов, населяющих Крым, – перескакують автори статті в «Календаре» через кілька століть. – Их депортация проводилась по незаконным обвинениям органами власти СССР в «массовом дезертирстве» из Красной Армии, а также в сотрудничестве с немецкими оккупационными войсками во время Великой Отечественной войны и участии крымских татар в коллаборационистских формированиях, выступавших на стороне нацистской Германии…. В ноябре 1989 года Верховный Совет СССР принял Декларацию «О признании незаконными и преступными репрессивных актов против народов, подвергшихся насильственному переселению, и обеспечении их прав». В том же году решением сессии Верховного Совета СССР была образована специальная комиссия по проблемам крымско-татарского народа. В 1990 году Совет министров СССР принял постановление «О первоочередных мерах по решению вопросов, связанных с возвращением крымских татар в Крымскую область». С этого времени началось массовое возвращение депортированных народов».

А тепер – деякі доповнення до цієї «календарної» історії Криму, оскільки між 1443 роком і сьогоднішнім днем теж щось відбувалося. Було становлення і розквіт Кримського ханства, висока поезія і вишукана архітектура, розвинута економіка і торгівля (так, так – у тому числі й бранцями з України), була політична залежність від Османської імперії. Були набіги татар на Україну і Сірка з козаками на Крим. Було Середньовіччя. Далі відбулася російсько-турецька війна 1736-1739 років і навала Росії на Крим, після якої кримські міста перетворилися на руїни, прийшла в занепад економіка і на півострові залютував голод. А потім російсько-турецька війна 1768-1774 років, в результаті якої підписано Кючук-Кайнарджійський мирний договір, яким проголошувалася повна незалежність Кримського ханства як від Османської імперії, так і від Росії. Та Росія не втерпіла і невдовзі почала розхитувати Крим, доки хаос не дозрів для анексії. На півострів увійшли російські війська. Імператриця Катерина Друга заявила: «Мы приняли решение сделать на будущее время Крымский полуостров не гнездом разбойников и бунтовщиков. По этому пониманию мы с полной уверенностью сообщаем всем нашу волю на присвоение Крымского плуострова и на присоединение его к России». І підписала маніфест: «О принятии полуострова Крымскаго, острова Тамани и всей Кубанской стороны под Российскую Державу».

Сталінська депортація була не першою в історії Криму. Невдовзі після «вхождения в Российскую империю» почалося перетасування його мешканців. Першими вислали кримських християн, потім прийшла черга інших. За 100 років російського владарювання – від Катерини Другої до Олександра Другого включно – з Криму вивезли близько 200 тисяч місцевих мусульман. Півострів активно заселявся росіянами, зрештою у XIX столітті він уже був геть не мусульманським, татари опинилися на маргінесах. Настільки глибоких, що «неистовый Виссарион» – російський літературний критик Бєлінський, побувавши у Криму, залишив свій запис для історії: «Въехавши в крымские степи, мы увидели три новые для нас нации: крымских баранов, крымских верблюдов и крымских татар. Я думаю, что это разные виды одного и того же рода, разные колена одного племени: так много общего в их физиономии. Если они говорят и не одним языком, то тем не менее хорошо понимают друг друга».

У 1954 році «пяный Хрущев подарил Крым хохлам». Насправді було по-іншому. Півострів перейшов до України згідно з рішенням Президії Верховної Ради СРСР на прохання російської сторони. Треба було відбудовувати зруйнований Крим, налагоджувати його економіку. Тепер це робилося за кошти українського бюджету. Все логічно – хто везе, того й поганяють. Але це вже інша історія.

Повернення татар на Кримському півострові не чекали з розкритими обіймами. «Подавляющее большнство» населення Криму складали росіяни і зросійщені українці. Проросійська місцева влада взагалі вороже поставилася до їхньої появи, а українська фактично віддала Крим на відкуп комуністам, шовіністам і злодіям. А потім у Криму з’явилися «зелені чоловічки»…

Закінчу я цю статтю ще одним уривком з «Календаря событий»: «Историческая справедливость в отношении народов, подвергшихся депортации, была восстановлена 21 апреля 2014 года, когда, после присоединения Крыма к России, президент России Владимир Путин подписал указ «О мерах по реабилитации армянского, болгарского, греческого, крымско-татарского и немецкого народов и государственной поддержке их возрождения и развития». Сейчас в Крыму живут около 260 тысяч крымских татар. А дата 18 мая стала не только Днем памяти, но и Днем возрождения реабилитированных народов Крыма».

Надумаєте писати дисертацію на тему, скажемо так, «Цинізм як дзеркало російської демократіїї», не забудьте включити до неї і цю цитату.

Броніслав Куманський

Yottos – підтримай!