Той, що завжди при владі

тисни – підтримай




Саме так я й уявляю собі Миколу Олексійовича Сухомлина. Завжди – у керівному кабінеті, завжди – цілеспрямований, заклопотаний, зайнятий. Але – що дуже важливо – без зверхності, цинізму, фальшивої маски, яку так швидко, буває, вдягає на обличчя багатьох владний статус.

Зовсім не дивно, до речі, що я сприймаю Миколу Сухомлина, як вічного керівника – його біографія свідчить: він займав керівні посади у ті роки, коли я ще й не народилась. Головний інженер, директор гранкар’єру, голова виконкому рад, голова обласної ради (кілька скликань у різний час), представник Президента в області. І ці призначення та обрання, в основному, не викликали запитань, як тепер, коли призначення на високі посади відбуваються за принципом партійної належності або й взагалі невідомо чого. За Миколою Олексійовичем завжди стояли справи, авторитет, високий інтелектуальний рівень.

Той, хто трохи ближче спілкувався з ним, відзначають рівень особистої культури, освіченості, мислення. Можливо, мало хто знає, але вже будучи на керівних посадах, він захистив кандидатську у сфері економічних наук, отримав звання академіка інженерних наук. І це не куплена корочка, які колекціонують нині багато посадовців, а реальний власний розвиток, збагачення знаннями.

Микола Олексійович належить до того покоління, яке зневажає симулякри. Тобто все дуте, несправжнє, пустопорожнє, минуще, і цінує вартісне – освіченість, культуру, прогрес, стабільність. Звісно, дбаючи, як кожна людина, про добробут родини, і маючи немалі можливості нагребти величезну кількість нерухомості (згадаймо по 129 квартир та пів сотні фірм у власності багатьох молодших, але, як вони вважають, проворніших, депутатів та посадовців), він насамперед дбав про рівень освіти доньки, онука. Розуміючи, що це ключ до самореалізації особистості, можливості принести світові добрі справи, а, отже, й почуватися впевнено й щасливо.

Іноді він має игляд космічного пришельця зі своєю культурою мови і мислення на фоні нинішніх керівників… (Останнє відео довірливої розмови між лідерами партії «Слуга народу» Олександром Корнієнком та Давидом Арахамією – ще одне сумне підтвердження).

Але, як на мене, Миколі Олексійовичу і таким керівникам, як він, не вистачало рішучості, радикалізму у хорошому смислі цього слова. Доля поставила їх фактично бути провідниками перетворення України радянської у незалежну державу. Але значною частиною свого єства і розуміння, вони залишались у минулому. Пригадую, як мене вразила ситуація, коли Сухомлина волюнтаристським чином, абсолютно несправедливо, було відсторонено від керівництва областю (пізніше він знову повернувся на цю посаду), і ми з Наталією Нужною (тоді редактором «Вечірньої газети») готові були кинутись на публічний захист – показати огидність підкилимної боротьби. Як на мене, така підтримка була б і доречна, і важлива. Але… Микола Олексійович відмовився від будь-якого розголосу і публічності. Для мене це було незбагненно.

Так, як і неприємно вразила фраза, що, можливо, для тодішнього розвитку країни і доцільно було залити водою придніпровські села, заради будівництва ГЕС, адже вкрай потрібна була електроенергія. Те покоління неминуче перебувало у парадигмі уявлень і пріорітетів країни СРСР. Ми мислили вже зовсім іншими категоріями.

Але досвід, знання – цінності неперехідні. Не кажучи про рівень внутрішньої культури. Навряд чи ми досягнемо успіхів, поки при владі в Україні не будуть люди високого рівня мислення, освіченості, шляхетності. І тут досвід ювіляра Миколи Сухомлина – неоціненний.

Світлана Орел

http://chas-time.com.ua/liudyna/toi-shcho-zavzhdy-pry-vladi.html

Yottos – підтримай!