Перекричати і заглушити

Фото: УНІАН
Як Росія намагається впливати на українську інформаційну сферу та думку міжнародної спільноти
Матеріал друкованого видання

№ 31 (663)
від 29 липня

Понад п’ять років тому Україна привернула увагу світових медіа. Ішлося не про російську агресію, а про український спротив цьому наступу в інформаційній сфері. Тоді виник проект StopFake, метою якого стала боротьба з кремлівською пропагандою та дезінформацією. Майже одночасно народився інший, не менш відомий волонтерський проект InformNapalm, який теж спростовував фейк про відсутність російських військ на Донбасі. Відтоді волонтери-розвідники із цієї міжнародної спільноти змогли зібрати унікальну базу доказів участі регулярних військ РФ в анексії Криму та війні на Донбасі, їхні матеріали доповідали на Парламентській асамблеї НАТО й інших впливових майданчиках. Сьогодні StopFake та InformNapalm знов у центрі уваги, зокрема й зарубіжної преси, де про події в Києві здебільшого пишуть власкори з Москви. Але з геть іншої причини. Обидва проекти потрапили під атаку, сплановану чи випадкову, яка намагається максимально заткнути рота українським волонтерам. Колотнеча довкола StopFake почалася з певного сценарію. Скандальна стаття «Заборони» про нібито зв’язок Марка Супруна, одного з ведучих StopFake, з ультраправими угрупованнями значною мірою відтворила «розслідування», яке зробили автори проросійського видання «Страна.ua». Утім, редактори «Заборони» — свідомо чи несвідомо — не звернули на це увагу й дали згоду на публікацію.

Це дещо нагадує ситуацію довкола фейку про одкровення нібито американського офіцера, у якому він нещадно критикує українських військових. Тоді «новина» спочатку з’явилася 23 серпня 2019 року на інформаційних ресурсах «ДНР/ЛНР», але не дістала потрібного Кремлю резонансу, адже її перебили численні позитивні повідомлення про Марш захисників України. Тоді за кілька днів матеріал поширили повторно — знов-таки через «Страна.ua» та хакерський злам видань «Новое время» і «Депо». Як і у випадку з «американським офіцером», який не існував у природі й був вигаданий авторами фейку, щодо StopFake використали прийом пропаганди, який називають «навішування ярликів», коли жертві інформаційної атаки надають певну характеристику, яка має яскраве емоційне забарвлення й певне сприйняття в суспільстві. За таким самим принципом 2014 року кремлівська пропагандистська машина називала нацистами-фашистами то учасників Майдану, то перших добровольців, які поїхали на Схід, а згодом і всіх українських силовиків. Для людей, яких за радянської влади роками виховували на книжках і кінофільмах, такий ярлик є максимально зрозумілим, він викликає однозначну негативну реакцію, тому дуже ефективний.

Однак якщо говорити про StopFake, то цей ярлик призначений не лише на російську чи українську аудиторію. Його небезпека полягає в тому, що скандал довкола редакторки «Заборони» Катерини Сергацкової виявився ідеальним сюжетом і за кордоном. Нещасна журналістка стала жертвою цькування жорстоких ультраправих, які ще й погрожують свободі слова, — що може бути переконливішим для рафінованих ліберальних медіа? Різні поважні правозахисники, як-от Human Right Watch і Шон Волкер, не надто розібравшись у ситуації, одразу почали бити на сполох.

Схоже, режисери атаки на StopFake мали подвійну мету. По-перше, дискредитація першої незалежної організації, яка зовсім нещодавно приєдналася до команди Facebook у ролі фактчекерів. Ця програма перевірки новин з’явилася в соцмережі після скандалів довкола президентських виборів у США 2016 року й тепер налічує понад 50 учасників, зокрема такі відомі агентства, як Reuters чи Agence France-Presse. Тепер участь StopFake у цій програмі може опинитися під загрозою; розпочато розслідування. Поки що українцям закидають недотримання статуту програми в частині неупередженості, але вигадані зв’язки з «ультраправими» також діють як червона ганчірка, попри їхню недоведеність. Заплановано чи несвідомо, але скандал чітко грає на руку Кремлю, створюючи черговий сюжет для серіалу про «фашистську Україну», у такий спосіб позбавляючи й без того обмеженої міжнародної підтримки для Києва.

По-друге, StopFake завжди був волонтерською, недержавною спільнотою, яка існувала тільки завдяки пожертвам і грантам. Повідомлення про підтримку «фашистів» може сильно вдарити по бажанню донорів надавати фінансову підтримку проекту, що, ймовірно, значно обмежить його спроможності (наприклад, зменшиться кількість мовних версій сайту або частота їхнього оновлення) чи взагалі припинить його. Це цілком відповідає планам Кремля: що менше людей, надто за кордоном, знатиме про теми й методи російської пропаганди, то легше буде її поширювати. До того ж не лише в Україні, а й у цілому світі. По суті, наступаючи на горло українським проектам, Захід позбавляє себе помічників у протидії російській агресії.

 

Наразі немає чітких та однозначних доказів того, що скандал довкола «Заборони» з’явився на замовлення ФСБ РФ. Немає й доказів вербування особисто Катерини Сергацкової. З 2014 року в Україні висадився цілий десант російських лібералів-опозиціонерів, які прагнуть навчити українців будувати демократію (щоправда, це більше схоже на спробу побудови тут «другой России»). Напевно, це такі залишки постколоніальної свідомості, коли всіх представників колись панівного народу вважають геніальними й безпомилковими. Ще до 2014-го для українського бізнес-середовища це була звична практика, коли з Москви чи Санкт-Петербурга приїжджали різні тренери й коучі. На користь цих менторів свідчили масштаби проектів у втричі більшій Росії. Але як логічно пояснити таку популярність майстер-класів щодо розвитку держави від революціонерів-невдах, які не мали історії успіху у своїй країні?

Діяльність, спрямована проти InformNapalm, трохи відрізняється за методами, але результат практично той самий. Акаунти волонтерів міжнародної спільноти та її спікера постійно блокує Facebook — здебільшого з доволі надуманих причин або після скарг «з-за поребрика». Майже одночасно зі скандалом довкола Сергацкової 4 липня почалося масове блокування акаунтів мовних редакцій InformNapalm у Twitter. Зокрема, було заблоковано багатомовну сторінку, що працювала з 2014 року та налічувала 13,5 тис. читачів, серед яких міжнародні організації, закордонні експерти, журналісти та політики. Ця атака могла бути своєрідною відповіддю на дописи спільноти проти пропаганди з боку МЗС РФ у соцмережі. Попри численні звернення дипломатів та експертів, через десять днів розблокували тільки основну сторінку спільноти, а решта лишилася забаненою. Як зазначив засновник InformNapalm Роман Бурко у своєму коментарі Тижню, російські фабрики тролів та спецслужби використовують будь-які недосконалості системи блокувань у соцмережах, щоб остаточно заглушити спільноту. «Ці атаки постійно відбуваються та еволюціонують», — підкреслив він. Щоб відлякати поважні міжнародні медіа від співпраці, російські тролі намагалися просувати окремий ярлик, мовляв, InformNapalm є так званими чорними хакерами — отже, злочинцями або представниками спецслужб (хоча насправді це відкрита спільнота волонтерів з різних країн світу, що збирають дані з відкритих джерел, які російські медіа потім панічно називають «надсекретною інформацією»). Не забували й нав’язати думку про начебто ультранаціоналістичну спрямованість ресурсу. «Дуже прикро, що Захід не вміє реагувати на такі гібридні шельмування й радо йде на повідку цих спецоперацій», — зазначив волонтер.

 

За словами Бурка, не можна відкидати, що атаки проти InformNapalm та StopFake координують з Москви, адже вони вкрай вигідні російській стороні. Кремлю потрібно позбавити Україну голосу, надто коли йдеться про донесення інформації до західного експертного кола. Певній частині західного суспільства набагато простіше повірити в панування ультраправих радикалів в Україні, ніж помічати їх у власних країнах. Легше заявляти про утиски певних журналістів, не помічаючи інших. Майже одночасно зі скандалом довкола «Заборони» видання Texty.org.ua оприлюднило розслідування про вплив Telegram-каналів, які мають ознаки адміністрування з РФ, на діяльність українських політиків, зокрема представників керівної партії «Слуга народу». Одразу після публікації авторка дослідження Любов Величко почала отримувати цілком реальні погрози. У своєму Facebook вона це прокоментувала так: «Я розумію, що моя робота дуже невигідна російським спецслужбам. І тому тиснуть на мене, обливаючи брехнею та фейками. Але мені начхати. Я буду працювати й далі, бо я люблю Україну». Утім, цей випадок залишився поза увагою правозахисників, які чомусь не дуже охоче воліють помічати порушення проросійських сил. Схожа поведінка була й з боку представників ОБСЄ, які критикували рішення української влади щодо блокування російських телеканалів та соцмереж, але щосили не бачили причин цього блокування. Україні дорікали арештом керівника «РИА Новости Украина» Кирила Вишинського чи спроби арешту головного редактора «Страна.ua» Ігоря Гужви, але знов-таки заплющували очі на їхню підривну діяльність проти нашої держави, майже не помічали арешту Станіслава Асєєва в «ДНР». На жаль, Кремлю вдається ефективно використовувати демократію і свободу слова західних країн на свою користь. Боротися з уявними фашистами набагато легше, ніж зі справжніми.

 Юрій Лапаєв 

і