«Армія майбутнього»-2

Як протидіяти мілітаризації Росії українського дитинства в Криму.

Росія продовжує брутально інтегрувати Крим у свій вимір, відформатовуючи свідомість українців і вичавлюючи тих, хто не піддається цьому процесу. Один із напрямів такої інтеграції — мілітаризація свідомості дітей. Правозахисники б’ють на сполох: Міноборони РФ та церква брутально втручаються в кримську освіту, вкладаючи в такий спосіб зброю не лише в руки дітей, а й у їхні серця та душу.

У №161—162 газети «День» ми розповіли про військово-патріотичні рухи, куди Російська Федерація залучає кримських дітей та чому мілітаризація є незаконною. В другій частині ми розповімо про методи Росії та як Україна протидіє цьому воєнному злочину.

Починаючи з 2016 року Росія витратила понад 100 млн рублів (37,9 млн грн) на виховання «нового громадянина» в Криму. Ці гроші пішли на проведення найрізноманітніших патріотичних заходів і проєктів, зокрема форумів, фестивалів, концертів, конкурсів, акцій, ігор, створення брошур, контенту в ЗМІ, соцмережах та на участь у всеросійських мілітаристських заходах. Серед них були такі регіональні військово-спортивні ігри, як «Перемога», «Орлятко», «Зірниця» та навіть гра «Зірничка» з іграшковою зброєю для дітей від шести до десяти років.

Загалом правозахисники заявляють про на щонайменше 25 видів заходів із наказу Міноборони, що відбувалися в системі освіти та готували населення окупованого Криму до армії.

Так, до прикладу, Сакська школа №3 проводила спеціальний місячник, у межах якого школярі відвідували військові частини, виставку «Наша армія найсильніша!», брали участь у стрільбах, воєнізованій естафеті та конкурсі «Нумо хлопці», а також навчалися розбирати та збирати автомат (див. відео https://youtu.be/w1_6lT25Sjg)

Пропагандою і прищепленням любові до радянського устрою життя та до Сталіна опікуються, зокрема, російські комуністи, залучаючи дітей до піонерських і комсомольських об’єднань. Разом з комуністами кримські діти, наприклад, на параді 7 листопада маршували Севастополем поряд з величезним портретом Сталіна.

Інший приклад, як окупаційна влада привчає українських дітей до зброї, — так званий сирійський потяг. Він приїжджав до Севастополя та Керчі. Кримчанам показували інсталяції та захоплену в цій країні трофейну зброю, щоб продемонструвати «героїчне» втручання Росії в сирійський конфлікт.

«Дітям це представляли як героїчний крок, який вони мають повторити в майбутньому. Їх прямо готують до того, що, по-перше, вони служитимуть у російській армії, а по-друге, в різних збройних конфліктах у світі, до яких призвела часто сама Російська Федерація. КПГ уже фіксувала докази, коли Росія відправляла кримських призовників до Сирії», — каже голова Кримської правозахисної групи Ольга СКРИПНИК.

Експерти зазначають, що один із способів впливу на свідомість, який використовує Росія та де-факто влада півострова, — це «метод великої брехні». Коли всі інформаційні джерела на всіх рівнях багато років повторюють відверту брехню про «добровільне повернення до рідної гавані».

«Згодом суспільство поступово починає в це вірити. Це особливо ефективно, коли свободу слова на півострові придушують, переслідуючи журналістів, громадських блогерів та перекриваючи доступ до незалежних джерел інформації як у інтернеті, так і в телевізійному та радіоефірі», — каже Ольга Скрипник.

Із нею погоджуються й психолінгвістка, кандидатка психологічних наук Юлія КРИЛОВА-ГРЕК і головний консультант Представництва Президента в Автономній Республіці Крим Сергій Скрипник.

«За таких умов у Криму не припиняються масована атака на свідомість і створення певних стереотипів. Батьки, школа, дитячий садок, телебачення, кінофільми — все спрямовано на те, щоб сформувати певне ставлення, певний тип поведінки та картину світу. І, звісно, потім дуже важко буде навчити цих людей критично мислити та бачити альтернативи», — пояснює психолінгвістка.

Як приклад подібного ефекту від пропаганди вони наводять літніх людей, які досі сумують за Сталіним і СРСР.

«У якогось відсотка цих дітей залишатиметься ностальгія, пов’язана з великою войовничою Росією. Причини цієї ностальгії дуже прості й зрозумілі. Спогади дитинства переважно позитивні. Вони — підґрунтя для картини спогадів навколишнього світу. В дитячих садках, школах ідея переваги «русского мира» формується через гру, що є найкращою формою засвоєння інформації й асоціюватиметься з позитивними переживаннями, пов’язаними саме з войовничо-патріотичним напіврадянським світом. Тому дуже висока ймовірність, що цей світ і стане тим місцем, де ці люди звикнуть почуватися добре та комфортно», — додає Юлія Крилова-Грек.

У КПГ нарікають також на залучення до мілітаризації церкви. Коли дитину приймають до лав «козачат», їй видають форму і водночас вона цілує хреста від священника.

«У підсвідомості дитини це все складається в дуже тверду настанову. Тут намішані аспекти релігії та муштри. Як колись було «за царя и отечество», зараз вони налаштовують дітей за Путіна і Росію. І це, на мою думку, ще страшніше, ніж юнармія», —  пояснює аналітикиня Кримської правозахисної групи Ірина СЄДОВА.

«Якщо дитина з сім’ї, що вірує, тоді йдеться теж про авторитет, лише в релігійному світі. І якщо їй сказали, наприклад, що російський адмірал Ушаков святий, то в дитини не буде приводів у цьому сумніватися», — погоджується з правозахисницею Юлія Крилова-Грек.

Особливо вразливі до мілітаризації діти з дитячих будинків. На півострові діє програма «Юнармія. Наставництво» для вихованців інтернатів, з якими працюють керівники юнармії, втягуючи їх у мілітаризований спосіб життя. Там вони, як каже Крилова-Грек, уже не бачитимуть іншого боку медалі, і їм ні з чим буде порівнювати життя на окупованій території.

THINK TANK ОСВІТНЬОЇ МІЛІТАРИЗАЦІЇ

Одним із архітекторів освітньої мілітаризації є колишній Таврійський національний університет, який нині називається «Кримським федеральним університетом». Тут розробляють нові теорії та проводять різні наукові конференції. Це центр теоретично-наукової підготовки кримських учителів.

Які думки в головах його викладачів, як кажуть правозахисники, можна зрозуміти на прикладі доцента кафедри політичних наук і міжнародних відносин Андрія Нікіфорова. Той як викладач цього університету дозволяє собі в соціальних мережах мову ворожнечі щодо українців: «Кожен, хто називає себе українцем, хворий… Повне одужання — лише в повній і остаточній відмові від українства. Це не означає, що всіх «українців» треба вбивати, як скажених собак. Тільки скажених. Решту треба намагатися вилікувати. Але з безжальним знищенням тих, хто все-таки збіситься».

Перед учителями Росія ставить завдання «сформувати російську громадянську ідентичність та розуміння учнями спільності російської держави й Криму в минулому і сьогоденні». Кримські вчителі починаючи з шостого класу викладають школярам через тезу «з моменту утворення Росії і донині історія РФ — це історія Криму, а історія Криму — це історія Росії». Ба більше, каже аналітик Центру громадянської просвіти «Альменда» Олег ОХРЕДЬКО, в кримських школах формують ментальне ставлення, що навіть територія України — це історія Росії.

Учителі використовують розроблений 2014 року методичний посібник «Крим у історії Росії» К.Кочегарова. Згідно з ним, уже з Х століття в Причорномор’ї почалося «ствердження російського впливу», коли руський князь Святослав переміг Хозарську державу, якій частина східнослов’янських племен платила данину не одне десятиліття.

У межах висвітлення теми Кримського ханства так формують серед школярів ставлення до кримських татар:

«Період тісної і плідної військово-політичної співпраці Росії та Криму виявився недовгим. Уже з першого десятиліття XVI ст. кримці стали вчиняти набіги на московські «україни» — Рязань, Тулу, Брянськ та ін. Захоплення та продаж на Схід слов’янських полонених стали для кримських татар одним зі способів добування засобів до існування», — йдеться в посібнику.

Укладачі підручника часто наводять цитати президента РФ Володимира Путіна щодо окупації півострова:

«Після революції більшовики з різних міркувань, нехай Бог їм буде суддею, долучили до складу Української РСР значні території історичного півдня Росії».

«Загалом потрібно прямо про це сказати. Ми все це розуміємо: це рішення сприймалося як якась формальність, адже території передавалися в межах однієї великої країни. Тоді просто неможливо було уявити, що Україна і Росія можуть бути не разом, а різними державами. Але це сталося», — наводиться цитата Путіна щодо передання Кримської області Україні в 1954 році.

Російсько-український договір від листопада 1990 року подається як «порожній папірець». Дітям доносять також ідею, що кримчани 22 роки чекали можливості волевиявлення.

Крім цього, освітяни розповідають кримським дітям про фейкову Україну. Як приклад Олег Охредько наводить виставку 2014 року, присвячену родині царя Миколи ІІ. У ній окремий стенд розповідав, що Україну та мову придумали австрійський та німецький генштаби.

«У такий спосіб освітній простір підмінює поняття та формує уявлення, що Україна — частина Росії», — коментує Охредько.

НАСТУПНА П’ЯТИРІЧКА

Надалі Росія планує тільки посилювати свою агресивну мілітарі-пропаганду. У квітні цього року так званий очільник незаконної «Ради міністрів Республіки Крим» Юрій Гоцанюк затвердив п’ятирічну програму мілітаризації на півострові на суму 1,5 мільярда рублів (563 млн грн. — Ред.). Головним розпорядником цих коштів де-факто влада визначила формування, що називає себе «Державний комітет молодіжної політики Республіки Крим». Вагоме фінансування суттєво збільшать починаючи з 2023 року. На рік на мілітаризацію в Криму витрачатимуть тоді вже майже 400 млн рублів (150 млн грн).

Автори програми серед проблем у Криму називають, зокрема й відсутність у молоді соціального імунітету проти діяльності організацій, «що пропагують політичний, етнічний та релігійний екстремізм». Також вони ставлять за мету вищу залученість дітей у процес мілітаризації. А для цього на півострові надалі активно культивуватимуть поклик волонтерства, формуватимуть у молоді «світоглядні настанови захищати Росію», «патріотичні почуття, цінності на основі російської історії, любові до Росії, розвитку почуття гордості за свою країну та активізації зацікавленості у вивченні російської історії». Росія планує навчати та підвищувати кваліфікацію «фахівців з патріотичного виховання».

Дар’я СВИРИДОВА: Потрібно не лише переслідувати винних у мілітаризації освіти, а й робити державі конкретні кроки з підтримки дітей. Такі заходи треба було запроваджувати в перші два роки окупації. Лише цього року Президент підписав закон про відкриття вишів для дітей з окупованих територій. Що заважало Міносвіти лобіювати дистанційну онлайн-освіту, вступ за спрощеною системою всі ці шість років?

У Криму продовжуватимуть розвивати волонтерський рух «як елемент громадянського суспільства, що сприяє формуванню активної громадянської позиції та відповідальності в громадян». Ініціатори та виконавці програми формуватимуть позитивний образ волонтера серед кримчан, створюючи нові волонтерські організації та умови, коли вони будуть потрібні, поширюючи в кримських містах позитивні практики. Крім цього, вони забезпечуватимуть інфраструктуру методичної, консультаційної, освітньої та ресурсної підтримки волонтерству.

Стратегія мілітаризації ґрунтується на створенні й підтримці молодіжних та «козачих» утворень, які надалі готуватимуть українську молодь до військової служби в збройних силах РФ, пропагуватимуть престиж армії та державної служби.

ЩО РОБИТИ?

Лідер меджлісу кримськотатарського народу Рефат ЧУБАРОВ називає Росію «джерелом, що постійно генерує грубі порушення прав людини». І покласти край цьому може деокупація півострова.

•  За словами Сергія Скрипника, Україна обрала політико-дипломатичний шлях деокупації тимчасово окупованих територій. Вона очікує на прихід до влади в Росії демократичних сил, з якими буде можливий діалог про повернення українських територій. Утім, і цей підхід має примарні перспективи.

«Сьогодні навіть російська опозиція не заявляє про підтримку територіальної цілісності України. Їхні позиції зводяться до того, що кримчани мають вирішити своє майбутнє. Але такий взаємозв’язок політичних реалій Росії та мілітаризація дітей може звести політико-дипломатичний шлях до тяжких наслідків. Ті, кого виховують у такий спосіб, мають у майбутньому сказати, з ким вони будуть? Це неприпустимо», — зауважує він.

•  Ексначальник управління з питань АРК та міста Севастополя Мінветеранів Сергій МОКРЕНЮК вважає: щоб протидіяти мілітаризації освітнього простору в Криму, необхідна точна належно отримана інформація про ситуацію на півострові. А її можна отримати, зокрема, в тісній співпраці між державними органами, якої, за його оцінкою, наразі бракує.

«Насамперед необхідно досліджувати ситуацію в Криму, виокремлювати та документувати конкретні факти порушень прав людини, конкретні дії Російської Федерації. Потрібно знаходити конкретних відповідальних посадовців, потерпілих та оцінювати шкоду. Це мають робити саме держоргани, а не громадянське суспільство, яке може виступати лише помічником держави. По-друге. Органи державної влади мають робити публічними відповіді на питання, хто, де, коли та як вчинив порушення прав людини на окупованих територіях», — наголошує Сергій Мокренюк.

•  За його словами, в нормативному полі України вже передбачено ці повноваження, й активним у контексті протидії мілітаризації освіти має бути Мінреінтеграції та Міносвіти.

«Відповідно до Положення про Міністерство освіти та науки, МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику, зокрема й у сфері освіти. Його компетенція поширюється на всю територію України. Тимчасово окупований Крим — це Україна, а отже, порушення освітніх прав та доступ до освіти кримських дітей — це предмет фахового дослідження МОН. Тому МОН має формулювати позицію держави у відповідь на порушення освітніх прав на тимчасово окупованих територіях, зокрема оприлюднювати інформацію про ці процеси, кваліфікувати дії Росії в Криму», — наголошує він.

•  Сергій Мокренюк зауважує, що без фізичного доступу до окупованих територій важко якісно моніторити освітні процеси, та це зовсім не означає, що Міносвіти не має виконувати це завдання.

«Моніторинг порушень прав людини, їхнє документування та оприлюднення цих даних прямо визначені законом. Ст. 6 Закону «Про особливості державної політики з забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дія якого поширюється і на тимчасово окуповану АР Крим та місто Севастополь, покладає це завдання на Кабмін. Від його імені відповідним рішенням уряду головним виконавцем завдання з моніторингу та документування порушень прав людини визначено Мінреінтеграції. Тому відповідні повноваження включено також і до його положень», — додає він.

•  Він пояснює, що на такий моніторинг зобов’язані будуть реагувати інші відомства, зокрема МЗС, Мін’юст та Генпрокуратура.

«Так, до прикладу, МЗС завдяки зібраному Міносвіти та Мінреінтеграції матеріалу зможе отримувати інформацію для захисту інтересів України на міжнародній арені. Міністерство юстиції зможе розглядати можливість використання для захисту прав людини судових інструментів. Отримавши моніторингові матеріали, правоохоронні органи вже зможуть дати правову оцінку діям Росії в Криму. Але допоки інформація про порушення прав людини в галузі освіти, зокрема в частині мілітаризації освіти, уповноваженими органами центральної виконавчої влади належним способом не виявлена, не задокументована, не оприлюднена, вимагати адекватних дій від МЗС, чи Мін’юсту, чи Генпрокуратури некоректно», — зауважує він.

•  Правозахисниця Ірина СЄДОВА вважає, що на Росію необхідно також тиснути за допомогою міжнародних організацій та інших урядів, щоб вона припинила цей воєнний злочин. Необхідно домогтися закриття Кримпатріотцентру, мережі осередків юнармії та ДТСААФ. А якщо вона цього не робитиме, тоді проти Росії необхідно запроваджувати санкції.

«Світ має зупинити злочин якомога швидше. Тому що кримські призовники, які ще в дитинстві стали жертвами цієї пропаганди, завтра до будь-якої країни світу можуть прийти зі зброєю в руках «захищати російськомовне населення». А в тому, що вони добровільно підуть на смерть, захищаючи вигадані Кремлем ідеали, буде провина всієї міжнародної спільноти. Бо це громадяни окупованої частини України, яких змалечку ростили в спеціально вигаданому для них світі ненависті до інших рас і релігій, постійної пропаганди ведення агресивної війни та культу особи Путіна», — наголошує правозахисниця.

•  Експерти одностайні зі ще одним паралельним способом протидії мілітаризації — дієвою державною політикою створення освітніх програм та можливостей для дітей з окупованих територій. Статистика свідчить, що кримські абітурієнти не їдуть до українських університетів. За даними Міносвіти, 2019 року через освітні центри «Крим — Україна» до українських ВНЗ вступило лише 264 дитини. Тобто не більш ніж 2,5% дітей, які закінчили школу в Криму, обрали Україну для свого подальшого навчання.

•  Попри те що Україна не має доступу до окупованого Криму, владі та громадським організаціям необхідно пріоритизувати роботу над розвитком горизонтальних зв’язків між мешканцями підконтрольної та не підконтрольної Україні територій. На цьому наголошує Марія СУЛЯНІНА, координаторка Дому прав людини «Крим». Вона вважає, що цей напрям роботи сприятиме збереженню Криму в ментальній свідомості українців та буде вагомим способом протидії російській пропаганді, мілітаризації та зрештою сприятиме деокупації півострова.

«Потрібно витягати якомога більше дітей на навчання до українських вишів, працювати з ними тут, розвиваючи в них критичне мислення, правову свідомість, і вчити їх, як розвіювати проросійські міфи, які насаджуються в Криму. Кожен студент із Криму — це реальна можливість для нас дотягнутися до мешканців окупованих територій, бо в нього є батьки, друзі, однокласники, з якими він усе одно спілкується, які стежать за ним у соціальних мережах, — і саме через конкретного студента ми можемо протидіяти цій машині пропаганди та мілітаризації. Тому для нас украй важливо, щоб вони мали змогу здобувати вищу освіту в Україні», — каже правозахисниця.

«Нам треба всім разом думати та організовувати заходи, які цікаві для молоді як з Криму, так і з підконтрольної Україні території, заходи, на які хочеться поїхати, але в які ми інтегруватимемо освітні елементи з того самого критичного мислення. Це можуть бути літні інтеграційні табори, молодіжні форуми, мовні табори, баркемпи, конференції, фестивалі тощо», — додає вона.

•  Водночас Марія Суляніна вважає, що необхідно також не забувати про роботу з молоддю підконтрольної частини України. Вона нагадує про дискусію в суспільстві через зміни до порядку вступу у виші для дітей з окупованих територій і скандал з випускниками київської школи №90, які ображали кримських татар і один з яких заявив, що «Крим — це Росія». На думку правозахисниці, це свідчить про те, що нове покоління перестає сприймати Крим як частину своєї Батьківщини.

«Саме тому одним з важливих аспектів є інформаційно-просвітницька робота про події «кримської весни» та окупації, формування розуміння та вміння критично оцінювати події з погляду міжнародного права серед населення та особливо молоді підконтрольної частини України. Бо коли часто ми говоримо про ситуацію в Криму в контексті пропаганди та мілітаризації, то, навпаки, налаштовуємо населення на материковій частині України проти тих, хто лишився в Криму, несвідомо формуючи образ, начебто всіх там уже мілітаризували», — вважає Суляніна.

•  Із нею погоджується й Раїса ЄВТУШЕНКО, головна спеціалістка відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин у Міносвіти.

«Роботи потрібно дуже багато. Ми сім’єю протягом 20 років їздили відпочивати до Криму, і нам у Севастополі, коли ми туди приїжджали, щоразу розповідали, скільки дітей з міста без іспитів узяли до вишів Росії, зокрема до Московського державного університету. Ми тоді програвали й зараз програємо», — констатувала вона.

•  Хоча роботи й багато, втім, насправді Міносвіти не вбачає своєї активної ролі в протидії мілітаризації. В коментарі газеті «День» та виданню ZMINA виконувач обов’язків міністра освіти Сергій ШКАРЛЕТ повідомив, що міністерство не робить моніторингових звітів освіти на окупованих територіях у контексті мілітаризації. На його переконання, це має робити Мінреінтеграції.

«Ми бачимо психологічний вплив мілітаризації на кримських дітей, коли вони приїжджають до освітніх центрів «Крим — Україна». Але всі вони налаштовані навчатися в Україні й залишатися тут. У нас окупованими територіями має опікуватись окреме міністерство», — сказав він.

•  Мінреінтеграції надіслав нам у відповідь на запит короткий звіт про мілітаризацію освіти в Криму. У відомстві також повідомили, що наразі працюють над ставоренням Центру документування фактів порушень прав і свобод людини. Створення відповідного реєстру дозволить сформувати та утримувати захищену, постійно оновлювану та доступну для запитів базу даних про порушення прав і свобод на тимчасово окупованій території у зв’язку зі збройною агресією та окупацією. У міністерстві сподіваються, що реєстр використовуватимуть українські та міжнародні судові інституції.

•  Юлія Крилова-Грек переконана, що Україні слід подумати про форми подання інформації дітям у Криму. Наприклад, це може бути інтернет-канал з відео про життя в розвинених країнах або історії з життя, зокрема й жителів України, мультфільми, в яких барвисто показано особливості української культури та історичні огляди.

«Якщо говорити про те, що може зробити Україна для виправлення ситуації, то тут інформація має подаватися в пізнавальній або гральній формі, оскільки новинний формат дітям буде не дуже цікавий. Інший ефективний спосіб захисту дітей від впливу телебачення — проведення з батьками роботи з медіаграмотності», — рекомендує вчена.

•  У Представництві Президента України в АРК розглядають протидію мілітаризації в контексті стратегії роботи з населенням окупованих територій. За словами першої заступниці представника Президента Дар’ї СВИРИДОВОЇ, під час зустрічі в Міністерстві культури представництво пропонувало додати до плану дій інформаційної стратегії з реінтеграції окупованих територій заходи для дітей.

«Із цими дітьми треба комунікувати. Я сподіваюся, що в плані дій усе ж таки з’являться заходи, в яких цільовою авдиторією будуть діти. Цим дітям треба допомагати. Їм треба надати безперешкодний доступ до освіти на підконтрольній Україні території. Крім цього, ми порушували питання створення фонду допомоги для обдарованої молоді. Він має допомагати тій дитині, в якої буде хист у певному напрямі. Ми сподіваємося, що Мінреінтеграції підтримає цю ідею», — сказала вона.

•  Водночас Дар’я Свиридова різка в критиці Міносвіти, називаючи маленьку кількість вступників дітей з окупованих територій особистим провалом міністерства.

«Потрібно не лише переслідувати винних у мілітаризації освіти, а й робити державі конкретні кроки з підтримки дітей. Такі заходи треба було запроваджувати в перші два роки окупації. Лише цього року Президент підписав закон про відкриття вишів для дітей з окупованих територій. Що заважало Міносвіти лобіювати дистанційну онлайн-освіту, вступ за спрощеною системою всі ці шість років?», — додала вона.

•  Відкритим питанням лишається відповідальність за воєнний злочин для освітян. На сьомий рік війни Верховна Рада так і не ухвалила законопроєкту №2689, який має правильно кваліфікувати склади воєнного злочину в Кримінальному кодексі й передбачити злочин проти людяності та злочин агресії. Утім, експерти вважають, що суспільство має ретельно обміркувати, кого з громадян України потрібно буде притягати до відповідальності за цей злочин.

«За півтора місяці після окупації я зібрав усіх кримських директорів, переконував і просив їх, щоб вони не покидали своїх посад. Деякі вже написали свої заяви. Для нас було принципово важливо зберегти ці заклади, які ми так важко відкривали. Ми тоді не усвідомлювали, наскільки далеко російська пропаганда зайде, але для нас було головне зберегти ці заклади, щоб збереглася кримськотатарська ментальність», — згадує голова меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

•  На думку Сергія Скрипника, відповідати мають ті, хто ухвалював нормативно-правові акти про мілітаризацію, та директори шкіл, які укладають відповідні навчальні плани.

«Відповідальність має лягати насамперед на тих, хто ухвалює такі рішення, а це вище керівництво Росії, хто затверджує навчальні плани, хто змушує людей виконувати незаконні накази та мілітаризувати весь навчальний простір Криму. Я не думаю, що кримських учителів треба саджати у в’язниці. Адже вони самі — в заручниках окупації. У них немає вибору: або виконуй, або потрібно йти з професії», — розмірковує  Скрипник.

•  Через цей воєнний злочин Прокуратура Автономної Республіки Крим веде процесуальне керівництво в межах одного кримінального провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу («Порушення законів та звичаїв війни»). Наразі правоохоронці не висували нікому підозр.

Тим часом Кримська правозахисна група шукає більше доказів такого виду воєнного злочину Росії. За кілька місяців разом із Прокуратурою АРК вона планує надіслати інформаційне подання до Міжнародного кримінального суду щодо пропаганди служби в російській армії серед дітей у Криму.

•  Але для цього правозахисникам необхідні докази. КГП просить громадян, які виїхали з півострова, надавати ці докази та свідчення про мілітаризацію в кримських дитсадках, школах та вищих навчальних закладах. Це, на переконання правозахисників, допоможе притягнути «архітекторів мілітаризації» до відповідальності та зрештою зупинити масове порушення прав дітей.

Микола МИРНИЙ, журналіст видання ZMINA, для газети «День»

і

цікаве