Кіровоградщина: як працівники культури стежками області мандрували

2020 10 15 16 23 15 986 1

Поїздка 14 жовтня, яку здійснила група музейників, бібліотекарів та любителів старожитностей з Кропивницького до села Велика Чечеліївка, що в Новгородківському районі, не була випадковою.

2020 10 15 16 19 23 407

Отож, теплого сонячного дня на Покрову, мандрівники насамперед отримали нагоду помилувалися мальовничими краєвидами степового українського села в долині колишньої річки Широка. І поступово, завдяки розповідям заступника директора обласного краєзнавчого музею Павла Рибалка та очільниці музею історії Новгородківського району Оксани Кудіної дізнилися про чимало таємниць населеного пункту, у тім числі й родини землевласників Чечелів.

2020 10 15 16 26 06 325Зокрема, щодо історії тривалого заснування у другій половині позаминулого століття та швидкого руйнування в радянську пору Чечелівського жіночого монастиря. А вже безпосередньо на монастирищі –тому місці, де колись стояли Покровський храм, господарські споруди, ріс парк, фруктовий сад з пасікою, де молилися, жили й працювали черниці, – дбайливими екскурсоводами стали місцева бібліотекарка Олександра Оводенко та завідуюча сільським клубом Любов Вєтрова.

До речі, передаючи до фондів обласного краєзнавчого музею добре збережену цеглину з тавром-літерою «З», пані Олександра нагадала, що понад сторіччя тому господарями у цих краях, крім Чечелів, були також володарі місцевого кінзаводу й цегельні – Здорики. Мама видатного письменника Юрія Яновського Марія саме й належала до «дому Здориків». З семи до дев’яти років малий Юрко жив і бігав до тутешньої монастирської школи. На думку Анатолія Пивовара, в душі творця закарбувалися саме місцеві краєвиди. В уяві Яновського відтоді завжди виринав саме цей степ, що «простелявся…, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!)».

На жаль, мало з того, що бачили очі Яновського, збереглося. Найпершу домову церківку Чечелів атеїсти знищили безслідно. Вразили руїни Покровської церкви. Хоч і з чарагниками, але ще проглядаються алеї монастирського парку з віковічними ясенами та берестами. Є залишки господарський споруд. Серед них – кілька монастирських погребів. Один з них досі використовує Олександра Оводенко. Адже поряд – зелена садиба, якою опікується і куди запрошує гостей. Інший, дещо просторіший льох отець Євгеній (Гуменюк) обладнав під своєрідний православний храм. Розповідаючи про нього згадав, що саме 14 жовтня, крім свята Покрови Пресвятої Богородиці та пов’язаних з ним днів українського козацтва й захисника Вітчизни, – ще й свято чудотворної Касперовської ікони Божої матері. Виявляється, що в долі  саме цієї ікони, яка з середини ХІХ століття вважається захисницею Одеси, є чимало спільного з долею Чечелівського монастиря.

2020 10 15 16 19 49 248Відвідали кропивничани також сільський клуб і бібліотеку.

Побували й на протилежному березі колишньої річки, а тепер великого ставу, де плаває виводок лебедів. Тут щоправда уже нічого не лишилося від цегельні Здориків. Проте вчергове привернули увагу неповторні краєвиди й, нарешті, виникла можливість згадати багатотомник Григорія Гусейнова «Господні зерна», де він, чи не вперше, повернув сучасникам інформацію про існування тут Чечелівського монастиря. Мандрівники вже не сумнівалися, що гротескно подані події відомого радянського кінофільму та п’єси Леоніда Юхвіда «Весілля в Малинівці» відбувалися саме тут.

Але головне, що, покидаючи Велику Чечеліївку, де колись процвітала православна обитель, лишилося усвідомлення того, що побували в незвичному й намоленому місці, котре неодмінно має відродитися.

Федір Шепель,

фото автора та Наталії Корнілової

https://zpu.kr.ua/kultura/19779-kirovohradshchyna-iak-pratsivnyky-kultury-stezhkamy-oblasti-mandruvaly?fbclid=IwAR0GfpYbtmvOuzFq5YSF_0aFUJ3CNJ2a8yxCKSrYlyxF7KPpdI0B9-M5KeA

і

цікаве