Там, де ніколи не було кріпаків…

 

Цього року на день Покрови Пресвятої Богородиці селище Нова Прага, яке історично було Петриківкою, оголосило про святкування дня селища. Мені особисто слово селище якось ріже слух. У дореволюційні часи це військове поселення звали то слобода, то містечко. У певні відрізки часу містечко Нова Прага за населенням перевищувало навіть сусідню Олександрію, яка до того була то Усівкою (Усиківкою), то Бечеєю (Бечкою), а потім стала центром повіту.

Нова Прага для мене друга мала батьківщина, а можливо по духу і перша. Це земля моїх предків, де я мешкав у своїх дідуся і бабусі до чотирічного віку та зовсім не чув чужинської мови. У будинку навпроти жила родина Честахівських, ймовірно нащадків та родичів того новопразського художника Григорія Честахівського, близького друга Тараса Шевченка. Та й наша вулиця носила ім’я поета-кобзаря. Я знав, що поруч була садиба мого прадіда Івана Степановича з прабабусею Ульяною. В їхній родині було чотирнадцять дітей. Трьох з них, крім свого рідного діда Дмитра, я застав живими.

У Новій Празі – козацькому, а потім військовому поселенні ніколи не було кріпаків. Тут до 1918 року мешкала родина і другого мого діда Антона, який служив офіцером в розквартированому там кавалерійському корпусі.

На закутку з назвою Забрід, де я жив, за луками нашої садиби протікав широченький струмок, який насправді був і є річечкою Мурзинка. Під цією назвою після 1754 року приблизно там був збудований шанець Мурзинка. Тому дехто з істориків та краєзнавців і вважає, що до Петриківки існувала, як топонім Мурзинка. Однак є таке цікаве джерело про поселення нашого краю, як письмові документальні свідчення, зібрані і видані нашим земляком Анатолієм Пивоваром. З тих документів витікає, що до 1752 року існувало таке поселення, як хутір на річці Свинарні. Інших річок, як річка Свинарна (в народі нині вже кажуть Свинарка) окрім, як у межах сучасної Нової Праги немає. Ця річечка є одною з трьох правих приток річки Бешки, до речі, всі три вливаються в Бешку в межах Нової Праги. Стосовно Мурзинки, то на закутку Забрід і слово таке побутувало – замурзаний, тобто забруднений від болота навколо тої річечки.

Зберігся цікавий документ про той хутір полковника Івана Капніста. Уявіть собі, що там зафіксовано сорок хат, де мешкало сорок шість родин. Всі записані за іменами та прізвищами, і навіть з кількістю коней і волів у господарстві. Хтось скаже: «Нічого собі хутір!». Так, саме хутір, бо у цього поселення не було власного храму, наявність якого давала право називатися селом.

Нині на підставі якихось історичних документів роком заснування Петриківки, сучасної Нової Праги, вважається 1728, хоча сорок років тому цією датою вважався ще 1730. Про неї свідчить унікальний значок, випущений у сусідній Олександрії у 1980 році. Можливо, колись знову зміниться ця дата у бік збільшення віку Нової Праги.

А ще на початку 60-х років, коли Нова Прага була районним центром, а по селищу курсували рейсові автобуси за 4 копійки від Заброду до центра, в народі ходила чутка, що от-от тут нарешті буде місто. І, можливо, Нову Прагу знову перейменують на честь загиблого при її визволенні генерала у місто Тихомиров. Не сталося… Ліквідували Новопразський район, приєднавши до сусіднього Олександрійського.

А ще Нова Прага пишається цілою низкою відомих імен земляків, серед яких хочеться особливо виділити краєзнавця Федора Плотніра. Він по крихтах практично першим почав збирати дані про історію поселення. Пам’ятаю, як у далекому 1972 році, гостюючи на Заброді у свого дядька Романа Романовича Бугайова, дізнався від нього про кімнату-музей при центральному будинку культури. Другого ж дня з молодечим запалом хвилин за 35-40 здолав відстань до тої кімнати, і побачив великий замок на бокових дверях. Таємниці історії Нової Праги мені того дня не відкрилися. Тому приємно було дізнатися, що нині таку кімнату мають намір створити заново в будинку культури, який розташований на Заброді, який по-радянському називають Прогресом, за останньою назвою колгоспу, що був на закутку.

Тож день для вшанування козацької минувшини Нової Праги саме на свято Покрови обраний дуже вдало.

Анатолій Авдєєв

і

цікаве