Журналісти важливі?

 

 

Цього року обласна влада з розмахом відзначала день журналіста. У приміщенні обласного музично-драматичного академічного театру, під музику «Зорян» та ансамблю інструменталістів самого театру вручили традиційну обласну журналістську премію, лауреатами якої цього року стали дуже гідні професіонали – Надія Коленченко, Дарина Романська та Олександр Шулешко.

Вручив відзнаки та грамоти і голова обласної організації НСЖУ Петро Мельник. Він же наголосив, що рік у нас минає під хештегом Журналісти важливі.

Та, на жаль, це далеко не так. Наше суспільство досі не навчилося цінувати журналістів. І це стало особливо відчутно в період після роздержавлення, коли бажана незалежність від самодура-начальника не обернулася відчутним підвищенням тиражів, інтересу до електронних ЗМІ. Більше того, розумна, аналітична, професійна журналістика буквально вимивається з редакцій. Адже серйозний матеріал, на який треба покласти не один день часу і зусиль не користується попитом у розбещеного всілякими порадами, рецептами, розповідями про кліщів та рекомендаціями, як колупатися у носі, читача. Набагато легше усе це переписати з інтернету, перепостити новини із численних відомчих сайтів, та на тому і все.

Ясна річ, ця картина дещо утрирувана. Але якщо до такого читацького «інтересу» (вихованого, до речі, багаторічною працею нібито успішних колег) додати ще вибрики «Укрпошти», коли йдеться про друковані ЗМІ, то вона буде не менш похмурою.

А тим часом, якщо говорити не про декларацію, а про реальність, журналісти справді дуже важливі для суспільства, країни. Навряд чи ви досі не помітили, що будь-яка подія, факт стають значимими і впливовими (часом просто кардинально міняють ситуацію!) тільки тоді, коли вони відбиваються у суспільній свідомості. Сьогодні просто моторошного відтінку набувають слова, сказані більше двох тисяч років тому: «І Слово було у Бога. І Слово було Бог». Адже з допомогою тільки інформації нині розв’язуються війни, здійснюються страхітливі теракти з багатьма жертвами, мільйони людей робляться фактично біороботами, завдяки певній пропаганді, руйнуються держави.

Але й будуються держави! Поляки живуть на кілька порядків краще за нас, бо свого часу, у момент становлення, у них була «Газета виборча», яка чітко показувала полякам хто є хто і що є що. І так сталось не тому, що у нас немає розумних, талановитих, сміливих журналістів. Їх багато. Але «Газета виборча» мала реальні мільйонні тиражі, поляки масово підтримували її, і морально, і матеріально. Тільки за таких умов журналістське слово стає великою силою. Адже інтелект, небайдужість, рівень мислення журналістів помножене на масову підтримку реально творить країну, державу, а у результаті і благополуччя її громадян. Саме завдяки потужному громадському контролю у сусідній державі корупція не набула таких загрозливих, як у нас, масштабів, а їхні олігархи (такі спритники є скрізь) не стали тим, що у нас.

Журналістика – це свого роду дзеркало, у якому суспільство має бачити саме себе, своє минуле, сьогоднішнє, та й майбутнє. Якщо воно правдиве, чесне, народ, нація має незрівнянно більше шансів обрати правильний шлях, справжніх лідерів, а не лізти щоразу, як сліпе теля в яму. Чому ж це ті, кого ми сьогодні називаємо олігархами і проти яких парламент приймає цілий окремий закон, найперше турбувалися про те, щоб мати потужне ЗМІ. Бо як інакше дурити народ?

Тому й фрагментований наш інформаційний простір, розбитий на безліч скалок того дзеркала, яке мало б потужно відображати цілісну картину. Це сталося й на місцевому рівні. Просто фізично відчутною стає іронія ексредактора газети «Дзеркало тижня» Володимира Мостового: «У світі прийнято вважати, що журналісти — це пси демократії, вони її охороняють. У нас теж. Тільки наші “пси” охороняють те, до чого вони прив’язані — хто грушу, хто клуню, хто хату. І якщо злодій буде лізти у хату, то той, що біля клуні, гавкати не буде, хоча й те й те є територією демократії. І якщо йому сказати, що ти охороняєш не демократію, а клуню, наприклад, то він тебе ще й загризе».

Сумна реальність. Але хоч трохи обнадіює те, що у час гібридної інформаційної війни і журналістська спільнота, і суспільство починають усвідомлювати: ми матимемо перспективу тоді, коли справжня журналістика для нас реально стане важливою.

Світлана Орел

http://chas-time.com.ua/liudyna/zhurnalisti-vazhlivi.html

і

цікаве