Геноцидна логіка путінської війни закликає вбивати українців

Фото:  Геноцидна логіка путінської війни закликає вбивати українців

Ще до появи новин про масові вбивства мирних жителів у Бучі, Бородянці та інших регіонах України, які постраждали від російської окупації, Міжнародний кримінальний суд (МКС) розпочав розслідувати ймовірні воєнні злочини, скоєні російськими військовими.

Поки триває процес збору доказів, важливо зрозуміти ідеологію, що стоїть за вторгненням Путіна до України, — ідеологію, яка відповідає за особливо жорстокі дії його військових, зазначає видання ТЕКСТИ.

Автори: Майкл Мардер, професор філософії в Університеті Країни Басків, автор «Філософії для пасажирів», що виходить незабаром (The MIT Press, 2022).

Антон Тарасюк, експерт із стратегічних комунікацій консалтингової компанії Method Büro та філософ з Києва, Україна.

Логіка «розбитого чайника»

Путін і його апологети демонструють різновид того, що Славой Жижек, коли описував війну в Іраку, назвав логікою «розбитого чайника». Спираючись на інтерпретацію Зіґмундом Фройдом старого жарту про розбитий чайник, Жижек використовує цей приклад, щоб пролити світло на захисний механізм несвідомого, яке водночас розгортає декілька суперечливих аргументів: «(1) Я ніколи не позичав у тебе чайник; (2) Я повернув тобі чайник цілим; (3) Чайник уже був розбитим, коли я отримав його від тебе».

Чи можна, навіть з більшим правом, використати аналогічний перелік підстав, щоб пояснити війну, як це пропонує російське керівництво?

Читайте також: Як російські військові злочинці убили старосту села та мирних мешканців у Мотижині

Отже, «(1) Я ніколи не позичав у тебе чайник» співвідноситься з запереченням самого факту наявності війни, яку в російських медіа офіційно називають «спеціальною військовою операцією».

«(2) Я повернув тобі чайник цілим» відповідає маніпулятивному уроку історії, який Путін дав громадськості, коли оголошував ту саму «спецоперацію», і спираючись на який оголосив намір захистити населення Донбасу та об’єднати території, що традиційно були частиною «Великої Росії».

І нарешті, «(3) Чайник уже був розбитим, коли я отримав його від тебе» є паралеллю до оборонної позиції, згідно з якою Росія напала на Україну, бо відчула загрозу: чи в довгостроковій перспективі через розширення НАТО на схід, чи в короткостроковій — через агресивні задуми, які начебто мала Україна. Отже, згідно з офіційними спробами обґрунтувати справедливість несправедливої війни, вона одночасно була попереджувальним ударом, спеціальною операцією, щоб зупинити геноцид, і загарбницькою війною задля імперіалістичної експансії.

Мета — геноцид

Проте жорстокість російських воєнних дій в Україні малює картину, яка значно відрізняється від безладу «розбитого чайника». Причина, через яку ми бачимо таку поширеність воєнних злочинів під час російського вторгнення, полягає в тому, що його ціль — геноцид народу України. На початку квітня один з лояльних до Путіна російських політтехнологів, Тимофій Сергєйцев, опублікував маніфест, згідно з яким після «спецоперації» Україна має припинити своє існування як незалежна держава. Маніфест було оприлюднено на сайті офіційного державного агентства «РИА Новости».

Ніщо не залишилося поза деструктивним посилом цього опусу: Україну буде позбавлено територіальної цілісності, культурної самобутності й навіть самого імені. Якщо західні регіони — «католицькі провінції», як їх називає Сергєйцев — буде демілітаризовано та піддано постійній загрозі війни, коли вони повстануть, то решту України буде підпорядковано російській «кураторській» владі, зокрема впливу державної пропагандистської машини телебачення, системи шкіл і публічних свят культового типу, які зарекомендували себе як ефективні для підкорення населення самої Росії.

Можливість удатися до жорстких репресивних заходів, аж до масових розстрілів, буде зарезервовано для «українських націоналістів», які не поїдуть з батьківщини та відмовляться підкоритися російській «денацифікації».

Цей страхітливий документ, який Тімоті Снайдером назвав «одним з найвідвертіших геноцидних документів», підіймає завісу над ідеологічним тлом для звірств, скоєних армією Путіна на українській землі.

По-перше, геноцидні війни не виникають ex nihilo, або у вакуумі. Майже століття тому, у 1932-1933 роках, сталінський режим розв’язав масовий штучно створений голод для українського населення — Голодомор. У Росії визнаний на міжнародному рівні «ретельно спланованим геноцидом українського народу» Голодомор заперечують. Спроба геноциду, яку зловмисник не визнав, гноїться, як відкрита рана, й постійно присутня у формі колективної травми. Жодне зцілення неможливе без визнання та відшкодування завданих втрат, як у випадку з Німеччиною щодо єврейського населення, що зазнало геноцидних дій Гітлера. У цьому сенсі війна Путіна в Україні є продовженням цього трагічного розділу в історії двох народів.

По-друге, звинувачення в геноциді, які Путін висунув проти української держави та її дій на Донбасі, є ознакою власних намірів Росії. Подібно до того, як застосуванню хімічної зброї Росією часто передують звинувачення в тому, що жертви планують вдатися до такої самої зброї, перед геноцидними діями відбувається приписування таких намірів тим, проти кого направлено ці дії. Психологічний механізм проєкції, завдяки якому люди приписують іншим те, що самі мають на думці, може пояснити таку, здавалося б, дивну поведінку.

По-третє, геноциди — це не лише масові вбивства, а й ідеологічні проєкти знищення культури, мови, ідентичності. Усі ці елементи наявні в маніфесті Сергєйцева. Але було б помилкою дивитися на цей документ як на класичну офіційну декларацію намірів, розглянуту та схвалену владними особами, й опубліковану як демонстрацію того, за що виступає Росія. Не тому, що документ не реалізує такої функції. Платформа «РИА Новости», де було опубліковано маніфест, у поєднанні з поведінкою російської армії в Україні, занадто красномовні. Проблема з цим документом глибша й більш ілюстративна.

Читайте також: Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»  

Ідеологія без ідеї

Функціонування російської ідеології спирається на складний апарат її відтворення та поширення. Цей апарат об’єднує широкий спектр агентів і точок поширення: від телеведучого, який просто транслює російську «патріотичну» інтерпретацію новин, до таємних «фабрик тролів», платних експертів-коментаторів і мереж проксі-каналів у соціальних мережах на кшталт Telegram, закамуфльованих під незалежні чи українські джерела інформації.

Російський ідеологічний апарат має власні правила гри. Стратеги режиму їх добре розуміють. У питанні ухвалення рішень ці правила ґрунтуються на постійних спробах вгадати наступні дії керівництва та надати їм ідеологічне обґрунтування — і так аж до ключового керівника Володимира Путіна.

Не існує жодного аналітичного центру, жодного філософа-натхненника (хоч би як західні академіки й коментатори хотіли його віднайти — ні в особі нашого сучасника Олександра Дугіна, ні в особі давно померлого Івана Ільїна), жодного аналога якогось центру (чи центрів) для генерування таких ідей. Власне, це й ідеями назвати важко. Імовірніше, це pop-up (реклама, що випливає в інтернеті. — Тексти) конструкції, які використовують як димову завісу для виправдання політичних і воєнних ходів.

Для підсумку використаємо метафору тіла. У російському ідеологічному апараті немає голови. Він ацефальний.

Ацефальна російська ідеологія створює ситуацію, коли немає ні авторів ідеології, ні справжніх ідей, але є логіка, ба навіть методологія, яка супроводжує й зумовлює відповідне ухвалення рішень. Тут ми можемо повернутися до пана Сергєйцева та його інтелектуального шляху. У цьому сенсі слово «методологія» особливо повчальне.

Читайте також: «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?»

«Методологічний рух»

Сергєйцев є продуктом і учасником «методологічного руху», який заснував радянський філософ Георгій Щедровицький. Він розробив і пропагував варіант гіперконструктивістського технократичного світогляду, який базувався на вірі в необмежені можливості людини для інженерного проєктування. Згідно з «методологами», можливе будь-яке перевпорядкування світу — зокрема національне, культурне й соціальне. І насамперед тому, що врешті-решт немає жодної ультимативної реальності, на яку потрібно зважати.

Від самого початку в епоху пізнього СРСР «методологічний рух» не було задумано лише як теоретичний гурток. Щедровицький чітко сказав, що соціальна мета «методологів» полягає в тому, щоб якомога ближче наблизитися до позицій ухвалення рішень.

Паралельно зростав попит на послуги «методологів». Російські еліти, не обізнані з теоретичними конструкціями, потребували розумних слів, щоб пояснити свої дії — навіть собі. Багато медіаменеджерів, політиків, політичних консультантів і бюрократів Путіна так чи так піддалися впливу світогляду Щедровицького.

Більшість з них, звісно, прямого впливу не відчули, але якась схожа інженерна логіка, кульмінацією якої є думка про те, що будь-які дії можна методологізовувати й через цей процес раціонально виправдати, є їхньою єдиною ідеологічною рамкою. У результаті, хоч би якими були дії Путіна та російської армії, відразу з’являються експерти на кшталт пана Сергєйцева з «пакунком» аргументів. Уже потім, створюючи своєрідну петлю позитивного зворотного зв’язку, російський режим мобілізує ці аргументи в плануванні нових дій.

Читайте також: Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце» 

Було б несправедливо звинувачувати вчення Щедровицького у речах, пов’язаних з ініційованою Росією війною, як і в будь-чому з того, що написав пан Сергєйцев. Але важливо розуміти нігілістичний імпульс доктрини Щедровицького.

Вона розділяє цей імпульс з мисленням і практиками російських еліт, які тепер перетворюються на військових злочинців. Із цього нігілістичного імпульсу випливає ідея, що проєкт знищення суверенної нації та її народу можна виправдати, якщо розглядати його як питання створення належної методології та плану дій. Саме цей нігілістичний імпульс, що не зазнає жодних ціннісних обмежень, породжує геноцидну логіку, яку Путін застосував у нинішній війні.

Антон ТарасюкМайкл Мардер , опубліковано у виданні “Тексти”

і

цікаве