Як російські загарбники захопили ЧАЕС, пограбували, взяли заручників та втекли

Наслідки окупації ЧАЕС і зони відчуження   Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Вишгородська окружна прокуратура Київської області підрахувала, що за час окупації російські військовослужбовці вивезли майна зі складів, цехів, адміністративних будівель, службових кабінетів і промислових майданчиків підприємств зони відчуження на 26 мільйонів гривень.

Чорнобильська атомна станція та 30-кілометрова зона відчуження були в окупації російських військ із 24 лютого до 1 квітня. Після деокупації зони українські правоохоронці почали розслідувати злочини армії РФ, зазначає видання  Ґрати.

25 травня прокуратура заочно оголосила підозру генерал-майору поліції РФ Олегу Якушеву. Правоохоронці вважають, що саме він командував російськими військовими у зоні відчуження і наказав її розграбувати.

Генерала Якушева підозрюють у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (частина 3 статті 110 КК), веденні агресивної війни (частина 2 статті 437 КК) і порушенні правил та звичаїв війни  (частина 1 статті 438 КК).

Поки правоохоронці з’ясовують, хто і як грабував підприємства зони, їхні працівники намагаються оцінити, як вторгнення вплинуло на радіаційне поле і безпеку місця, де 36 років тому сталася найбільша атомна катастрофа у світовій історії.

Побувавши на місці, поспілкувавшись із персоналом ЧАЕС і правоохоронцям, «Ґрати» реконструювали події окупації.

Читайте також: “План окупантов перейти на российскую связь провалился, как и предыдущие планы по созданию “ХНР”, референдуму, хождению рубля”

Зміна №3

О 5 годині ранку 24 лютого Валентин Гейко, начальник зміни №3 Чорнобильської атомної станції, по гучномовцю оголосив підлеглим про режим аварійної готовності і скомандував відключити підсвічування ЧАЕС. В’ячеслав Якушев, інженер зміни цеху радіаційної безпеки Нового безпечного конфайнменту (НБК) й об’єкта «Укриття», згадує, що приблизно за півгодини він з електриком піднявся на дах техбудівлі НБК.

«Спочатку здалося, що побачили літаки, але потім ми зрозуміли — це були дві ракети, випущені з боку Білорусі», — згадує Якушев.

На той час інженер уже знав, що почалося вторгнення — прочитав у новинних телеграм-каналах.

Працівники ЧАЕС чергують на станції позмінно по 12 годин. О 9-й ранку Якушева і 89 його колег мала замінити інша група працівників. Більшість персоналу станції мешкає на лівому березі Дніпра у Славутичі. На роботу вони добираються електричкою, дорогою двічі перетинають кордон із Білоруссю. Від санітарно-пропускного пункту у Семиходах до Чорнобиля працівників доставляє станційний автобус.

В’ячеслав Якушев — інженер зміни цеху радіаційної безпеки Нового безпечного конфайнменту (НБК) та об’єкта «Укриття» (зліва) та Олександра Лобода — начальник зміни цеху радіаційної безпеки ЧАЕС. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

«Мені на зміну мав приїхати інженер Саша Коваленко. Я йому о 7-й ранку дзвоню і питаю: «Що у вас?». Він каже: «Персонал на пероні, електричка стоїть». О 7:22 він мені дзвонить і каже, що електричка так і не поїхала», — згадує Якушев.

Пізніше з’ясувалося, що рано-вранці в Семиходах підірвали міст і залізницею до них уже не доїхати.

О 9-й ранку начальник зміни станції Гейко по гучномовцю оголосив, що працівників не змінять. Після чого повідомив, що почалася повномасштабна війна і режим підвищеної готовності зберігається. Через якийсь час на камерах системи відеомоніторингу зони вже з’явилися колони російської бронетехніки.

«Було відчуття нереальності того, що відбувається. Хлопці, ви серйозно? Ви розумієте, куди ви їдете?» — згадує Якушев.

Додому, до дружини та доньки, він повернувся лише 20 березня. З колегами він провів на станції понад 600 годин.

Читайте также: Украинское сопротивление на оккупированных территориях: о силе и смелости простых людей 

Окупація

Працівники ЧАЕС були не єдиними, хто опинився у зоні перед початком вторгнення. Станцію охороняли 169 бійців Національної гвардії, а в Чорнобилі залишався медперсонал лікарні та пожежники.

Держагентство з управління Чорнобильської зони підрахувало, що всього в зоні тоді було понад 300 людей, в тому числі четверо «сталкерів» — четверо спортсменів, які напередодні нелегально проникли в покинуте місто-супутник ЧАЕС Прип’ять. Вони планували пройти по канату, натягнутому між двома 16 поверховими будівлями, і зняти це з дрона. Після початку вторгнення вони дісталися Чорнобиля і попросили укриття на ЧАЕС.

Український військовий на ЧАЕС, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Російські війська зайшли в зону відчуження з території Білорусі з двох сторін — перша група перетнула кордон на північному заході в районі села Вільча, друга — на північному сході з селища Комарин.

Біля атомної станції російські військові були близько другої години дня. До входу в адміністративну будівлю під’їхала бронетехніка, у тому числі танк. Нацгвардійці склали зброю. Після чого, бійці у чорній формі з білими пов’язками увірвалися в кабінет начальника зміни станції Валентина Гейка. Разом із командирами Нацгвардійців він три години вів переговори з російським генералом і полковником. Валентин Гейко не став коментувати «Ґратам» подробиці переговорів.

За словами заступника директора держпідприємства з управління Чорнобильської зони відчуження Максима Шевчука, сторони врешті домовилися, що полонені нацгвардійці житимуть у двох укриттях у підвалі адміністративно-побутового корпусу ЧАЕС, а солдати зі зброєю не перебуватимуть безпосередньо на атомних об’єктах. Офіцери разом із генералом Олегом Якушевим розмістилися на четвертому поверсі адміністративно-побутового корпусу. Решта росіян зайняла будівлю санпропускника неподалік. Росіяни вимагали, щоб начальник зміни станції погоджував із ними будь-які переміщення працівників.

Розбита адміністративна будівля радіологічної станції в Чорнобилі, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменев, Ґрати

Уже надвечір всі підприємства зони були окуповані. Частина російських військових залишилася контролювати зону, інші вирушили у бік міста Вишгород.

«За цим же маршрутом організували евакуацію поранених на територію Білорусі, а також постачали озброєння, боєприпаси, паливо і продукти військам, які наступали на Київ», — розповіли «Ґратам» у Вишгородській окружній прокуратурі.

Слідство не змогло встановити, скільки саме російських військових перебувало в зоні відчуження, але уточнило, що це були об‘єднані підрозділи Сибірського округу — військ Росгвардії РФ за підтримки військовослужбовців міноборони.

Більшість працівників станції, які весь цей час залишалися на робочих місцях, вперше побачили російських солдатів увечері, коли вирушили на вечерю через галерею другого поверху.

«Одягнуті у чорне з білими пов’язками. Це дійсно був спецназ Росгвардії. Через вікно їдальні бачили їхню техніку із символами «V» та «Z», — згадує інженер В’ячеслав Якушев. За його словами, в їдальні він бачив і бійців української Нацгвардії вже без зброї. Після вечері усі працівники повернулися на робочі місця.

Читайте также: Стукачі та зрадники: хто та з чиєї подачі займається репресіями на окупованих територіях

Пилюка

Вторгнення першого ж дня позначилося на рівні радіації в зоні відчуження. 25 лютого у зоні спрацювали датчики автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО). Генеральний директор державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» Сергій Кірєєв розповідає, що в окремих пунктах АСКРО контрольні рівні підвищилися одразу у 2-8 разів. Незабаром інформація про радіаційний стан зони відчуження з датчиків АСКРО перестала надходити до оперативно-диспетчерського центру підприємства — у зоні зник зв’язок, світло та інтернет.

«Коли зайшли окупанти, вони почали їздити будь-де, там було велике скупчення важкої техніки. Вони підняли радіоактивну пилюку. Більше того, одна колона, яка зайшла через Бенівку, перетинала так званий «Західний слід» — одну із найзабрудненіших територій зони», — розповідає Кірєєв.

Покинуті позиції російських військових у «Рудому лісі», 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Він пояснює, що територія зони забруднена нерівномірно, і переміщатися нею можна виключно за прокладеними маршрутами. Після аварії на її території розсіялися «гарячі» частинки дисперсного палива. Крім того, там знаходяться площі, де розташовані пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів. Їх поховали під час гострої фази ліквідації аварії на четвертому енергоблоці.

«Яскравий приклад — це село Копачі, яке поховали в землю. Така сама історія — «Рудий ліс». Коли потрібен був під’їзд до зруйнованого четвертого енергоблоку для будівництва об’єкта «Укриття», рівень опромінення не дозволяв використовувати там людей і техніку. [Тоді] ухвалили рішення про необхідність поховання цього лісу», — розповідає Кірєєв.

Власне, головне завдання всіх держпідприємств, які працюють у зоні відчуження, — мінімізація винесу радіонуклідів за її межі.

Перевірка автомобілів на виїзді із зони відчуження, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Під час виїзду спочатку з 10-кілометрової, а потім і 30-кілометрової зон персонал, відвідувачі, транспорт і вантажі проходять радіаційно-дозиметричний контроль на контрольно-дозиметричних пунктах (КДП). У разі фіксації перевищення контрольного рівня транспорт і вантаж відправляють на дезактивацію.

«Забруднений одяг чи взуття персоналу, відвідувачів дезактивується на КДП, у разі неможливості провести дезактивацію, взуття чи одяг вилучається, і далі передається на захоронення спеціалізованому підприємству», — пояснює Кірєєв.

Він згадує, що наступного разу інформація з датчиків АСКРО надійшла 2 березня.

«Показники впали — це підтверджує версію про радіоактивну пилюку», — говорить Кірєєв.

Читайте также: Ситуация на временно оккупированных Россией территориях Украины — пропаганда, репрессии и дерибан

Проблеми

Перебуваючи на ЧАЕС, В’ячеслав Якушев стежив за показниками всередині Нового безпечного конфайнменту (НБК) — герметичної арки зі стаціонарними системами спостереження. У липні 2019 року її «одягли» на об’єкт «Укриття», збудований після аварії над четвертим енергоблоком атомної станції. На робоче місце В’ячеслава надходили дані із систем конфайнменту. Після вторгнення вони змінилися.

Головною проблемою працівників станції залишалася їхня ротація. На Київщині почалися бої та обстріли — альтернативний шлях до Славутича автотрасою через Іванків був відрізаний. 26 лютого Валентин Гейко дозволив підлеглим відпочивати на робочих місцях. Вдень вони по черзі дрімали кілька годин. Вночі визначали чергових, щоб решта працівників могла поспати.

«Коли стало зрозуміло, що й у вівторок (1 березня) нас не змінять, я сказав: «Будемо облаштовувати побут», — згадує Якушев.

Новий безпечний конфайнмент над четвертим енергоблоком ЧАЕС, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Хоча на ЧАЕС не працював інтернет та мобільні оператори, зв’язок із зовнішнім світом у персоналу станції був. Начальник зміни Гейко стаціонарним телефоном регулярно телефонував Керівництву держпідприємства ЧАЕС, яке перебувало в Славутичі. У будівлі підприємства навіть обладнали кабінки, щоби працівники могли один-два рази на день спілкуватися з родичами, у яких вдома не було стаціонарних телефонів. Інженер Якушев згадує, що спілкувався з дружиною і донькою двічі на день, о 10 і 19 годині.

«Почали телефонувати хлопцям з інших змін. Ті сказали, щоб ми виламували їхні шафки і сейфи, забирали чай, цукор, цигарки, — розповідає інженер і продовжує. — Нам пощастило, в одного зі співробітників виявився просто величезний, як тоді нам здавалося, запас сигарет — чотири блоки. Тижні два ми проблем із цигарками не знали».

Із солдатами працівники ЧАЕС намагалися не контактувати.

«Всередині було таке: ви приїхали, ви взяли під контроль, от і займайтеся контролем, ми займатимемося своєю роботою», — каже інженер.

Проте начальник зміни станції змушений був узгоджувати будь-які пересування працівників поза її периметром.

Якушев згадує, як 1 березня, коли він із колегою робив заміри на території, російські військові попросили поспілкуватися зі знімальною групою російського каналу міноборони — «Зірка». Вони відмовилися, порадивши звернутися до начальника зміни станції. Потім інша група військових наполегливо хотіла провести заміри разом, представившись військовослужбовцями військ радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту. Інженери ЧАЕС знову не погодилися і попросили не заважати.

Того дня у начальника зміни станції Валентина Гейка був ювілей — 60 років. За традицією, іменинників о 13:00 начальник зміни вітав із гучномовця. На цей раз Гейку довелося вітати себе самому. Він коротко сказав, що сподівається більше не святкувати ювілей у таких умовах і побажав усім душевного спокою.

Незабаром у працівників станції виникли серйозніші проблеми — електронапруга. 9 березня НАК «Укренерго» повідомило, що через пошкодження ліній електропередач майданчик ЧАЕС знеструмлено. Компанія повідомила, що займається відновленням, але на той час під Києвом тривали бої. Станція перейшла на резервну лінію напруги від дизель-генераторів. Якушев згадує, що палива в генераторах вистачило на три дні, щоб вони продовжували працювати, довелося взяти дизель у російських військових.

Альтернативою російському дизелю була пропозиція від них отримувати електроенергію з Білорусі. 13 березня начальник зміни станції повідомив підлеглим, що станція буде «живитися» із лінії електропередач із білоруського Мозиря. Електрика подавалась не тільки в Чорнобиль, а й у Славутич, який був п’ять днів знеструмлений.

Читайте также: Бізнес на окупованих територіях: на межі між колабораціонізмом і виживанням

Переправа

20 березня вдалося вирішити проблему ротації персоналу. На той час керівники станції у Славутичі придумали, як це зробити. Спочатку на станцію мали дістатися 46 змінників — усі вони зголосилися їхати добровільно. У зворотному напрямку мали вирушити 50 із 90 працівників, які залишалися на станції. Інші вирішили продовжити роботу. Окрім персоналу ЧАЕС росіяни дозволили виїхати зі станції дев’яти військовослужбовцям Національної гвардії — восьми жінкам та одному онкохворому, одній пожежній і чотирьом «сталкерам».

Нова зміна розуміла, що вирушає на ЧАЕС на невизначений термін. У неї було одразу два керівники — Володимир Фальшовник і Сергій Маклюк. Фальшовник пояснює, що з усіх начальників змін станції тільки вони не мали неповнолітніх дітей. Маклюк каже, що більше переживав за рідних, котрі залишалися без нього у Славутичі. Місто на той час знаходилося по суті в тилу російських військ, але зайти до нього військовослужбовці РФ не намагалися. На зміну В’ячеслава Якушева вирушив його сусід по під’їзду Сергій Нюшев.

Ротацію проводили колишнім маршрутом — транзитом через Білорусь. Зміна добровольців вирушила автобусами зі Славутича. Змінювали у тому числі працівниць їдальні, на станцію вирушили чотири жінки з запасами їжі, дріжджами, консервами тощо. Спочатку змінників-добровольців автобусами підвезли до кордону з Білоруссю.

ЧАЕС, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Через Дніпро їх переправили перевіреним методом — дерев’яним човном із мотором. Чоловік середніх років у шапці вушанці переправляв персонал станції групами по вісім людей. На те, щоб переправити групу і повернутися в нього йшла приблизно година.

«Була домовленість, що човен пливе на правий берег із людьми і назад привозить людей, яких ми змінювали. Це означало, що домовленість виконується. І ось уявіть, чотири рази човен повертається порожній. Ми серйозно нервувалися, це якась пастка. І ось, нарешті, човен повернувся назад із жінками. Тоді ми видихнули», — згадує Олександр Лобода. Він їхав на ЧАЕС змінити начальника зміни цеху радіаційної безпеки.

На березі працівників станції зустріли білоруські прикордонники і кілька російських солдат. Після прикордонного та паспортного контролю їх посадили в автобуси і відправили на інший бік кордону з Україною. Звідти на ЧАЕС автобуси супроводжували російські військові на БТРах.

На станцію нова зміна дісталася лише після третьої години дня. Ще годину відбувалася передача зміни.

«Спочатку нас зустріли озброєні люди. Що було приємно, то це бачити Валентина Гейка. Він був живий, здоровий та активний. Швидко пояснив, кому що робити», — згадує Володимир Фальшовник. О 16:30 він оголосив, що прийняв зміну.

Інженер Якушев згадує, що встиг ввести в курс справ свого змінника, потім поспіхом переодягнувся і мало не поїхав додому в станційних штанах. Вивозили зі станції працівників також у супроводі БТРів, а через Дніпро їх переправляли в човні.

«Вивозили нас човном п’ятьма групами. Вода була страшно холодною, а переправлялися ми в темряві», — згадує Якушев.

У Славутич вони приїхали ближче до опівночі і переживали, як доберуться додому після комендантської години.

«Дочка зустріла з малюнком «Тато — ти наш герой», — згадує інженер, посміхаючись.

Читайте також: Села та містечка на північ від Києва захоплені російськими загарбниками. Вони вбивають мирних мешканців

Відступ

На шостий день роботи нової зміни ЧАЕС, 26 березня, російські військові несподівано зайшли до Славутича. У місті не було української армії, лише бійці тероборони зі стрілецькою зброєю. У бою на блокпосту перед в’їздом у місто загинуло троє з них, решта відступила, а колона російської техніки заїхала на головну площу. Мера Юрія Фомічева спочатку взяли в полон, але згодом відпустили. Мешканців, що зібралися на протестний мітинг, військові намагалися розігнати за допомогою світлошумових гранат і вистрілами в повітря.

Володимир Фальшовник пізніше згадував, що за півгодини до бою на блокпосту йому зателефонувала дружина і розповіла, що росіяни збираються штурмувати місто. Він спробував з’ясувати у командира росіян у Чорнобилі, що відбувається.

«Потім командування бігало дзвонити кудись високо-високо в міністерство і найсумніше, що відповідь їхня була: «Регулярних військ РФ під Славутичем немає». Коли там точилася війна», — згадував пізніше начальник зміни станції.

Після цього він повідомив російського полковника, що персонал припиняє будь-яку співпрацю, поки Славутич не залишать у спокої.

Наслідки окупації ЧАЕС і зони відчуження, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Військовослужбовці РФ залишили місто за добу — увечері в неділю, 27 березня. Мер Юрій Фомічев, якого на той час відпустили, повідомив на своїй сторінці у фейсбуці, що Славутич під українським прапором, військових у місті немає, а міська влада не співпрацює з окупантами.

Через три дні росіяни поспішно відступили і з Чорнобильської зони відчуження, покинувши Київську область. Фальшовник згадує, що увечері 30 березня військові склали 35-метрову вежу комплексу радіоелектронної боротьби (РЕБ) на базі автомобіля. З початку окупації військовослужбовці РФ розмістили її на подвір’ї адміністративно-побутового корпусу ЧАЕС. Зранку 31 березня її вже не було.

Натомість на територію станції заїхало 14 «автозаків». З 8:30 ранку росіяни зібрали в актовій залі всіх полонених нацгвардійців. Потім їх групами по десять почали виводити у внутрішній двір, обшукувати і садити в автозаки.

«Спочатку я зателефонував керівництву станції в Славутич, повідомив, що відбувається. Потім закрив кабінет і зробив оголошення для персоналу, що ці сволочі хлопців вивозять у невідомому напрямку», — згадує Фальшовник.

Кабінет в адміністративній будівлі радіологічної станції в Чорнобилі, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Прокуратура Вишгородського району повідомила «Ґратам», що 31 березня військовослужбовців Нацгвардії вивезли до Білорусі, а далі, ймовірно, переправили в РФ.

Другий начальник зміни Сергій Маклюк розповідає, що біля їхнього із Фальшовником кабінету росіяни облаштували пост, де чергував снайпер.

Військові одразу почали ламатися у двері. Після оголошення начальники зміни відкрили кабінет.

«Виявилося, що з ними генерал Якушев. Він розлютився, почав розповідати: «Навіщо ви влаштовуєте провокації?». Я сказав, що я провокації не влаштовую, я оголосив те, що бачу», — каже Фальшовник.

Розбита адміністративна будівля радіологічної станції в Чорнобилі, 16 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Після цього до них з Маклюком приставили автоматників і заборонили користуватися будь-якими засобами зв’язку. За три години обом начальникам зміни дозволили вийти з кабінету.

«Ми чули, як по всьому корпусу вибивають двері. У вікно було видно, як вони вантажили різні побутові та інші прилади у свої машини, як вони їхали. Це був повний розгром орди, відвертий. Один із постових вибачився, але це нічого не змінює», — згадує Маклюк.

Фальшовнику запам’яталося, як кілька солдатів залишили чотири нові колеса від БТРа, бо ті заважали складати награбоване.

«Їм головне було більше вкрасти», — сказав він.

Читайте також: Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18)

Наслідки

Після відступу росіян начальники зміни повернули на флагшток перед адміністративно-побутовим корпусом український прапор, який зняли на другий день окупації. Його зберігав у себе в кабінеті начальник попередньої зміни Валентин Гейко і потім забрав із собою у Славутич.

«Я оголосив по гучномовцю, що потрібен прапор, виявилося — знайшли п’ять штук. У хлопців багато чого було, у результаті прапор підняли не лише перед АПК-1, а й над караулом, гаражами, де раніше їх не було», — згадує Фальшовник.

Роботи у працівників зміни побільшало. Потрібно було зробити контрольні виміри території. Олександр Лобода згадує, що 30 березня ще до від’їзду військових зафіксував суттєве перевищення фону бруду, який російські військові змили з техніки.

«Для розуміння: якщо контрольний рівень умовно 400 одиниць, то там було 16 200 одиниць», — пояснює Лобода.

Звідки саме був бруд, досі незрозуміло, військові не повідомляли, як переміщаються зоною. Працівників ЧАЕС попереджали, щоб військовослужбовці РФ нічого не копали у зоні.

«Ми їм казали, що якщо вони копатимуть, то можуть це рознести всюди. Вони відповідали, що нічого не копали», — розповідає Лобода.

Він згадує, що російські солдати були налякані.

«Коли я робив виміри, до мене підходили солдати і казали: «А що буде?». Я питав: «А що ви поганого робили?, — згадує Лобода. — Ну ось, у нас об’їзди, перша машина їде і три позаду БТРа, і ми сидимо по 5-6 людей на кожному. Пил піднімається, ми їдемо, нічого фактично не бачимо, і ми цим дихаємо».

Начальник зміни цеху радив виміряти рівень радіації.

«Вони питали: «А де ми можемо це зробити?». Я відповідав: «Мабуть, у себе на батьківщині», — усміхається Лобода.

Зміни контрольних показників на об’єктах ЧАЕС після окупації він не зафіксував. Чи змінилося тло в різних ділянках зони, поки що достовірно сказати неможливо. Росіяни замінували її територію, і це заважало доступу працівників.

3 квітня до Чорнобиля увійшли українські військові. Заступник директора держпідприємства з управління зоною відчуження Максим Шевчук приїхав через два дні. Разом зі співробітниками він виявив, що росіяни все ж таки копали окопи, причому в «рудому лісі», — одному з місць тимчасового поховання радіоактивних відходів.

«За правилами радіаційної безпеки, ми не повинні заходити на траву і піднімати пилюку. А вони мало того, що копали окопи, ще й розпалювали багаття і дихали цим. Тепер це з ними назавжди», — каже Шевчук.

Максим Шевчук — заступник директора державного агентства з управління зоною відчуження. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Значно більше його засмутило те, що російські військові за період окупації пограбували багато приміщень держпідприємств у зоні. Наприклад, приміщення радіологічної станції у Чорнобилі, куди надходила інформація з датчиків радіологічного контролю на території зони.

«Тепер одне з головних завдань — це все відновити”, — говорить Шевчук.

15 квітня компанія ДТЕК відновила електропостачання ЧАЕС і станція припинила живлення з Білорусі.

Максим Шевчук каже, що остаточну суму збитків, які підприємствам зони завдала окупація, ще не підрахували, адже в деяких будівлях, наприклад у пожежній частині, все ще продовжуються роботи з розмінування.

«За останніми даними, за час окупації на території зони не було загиблих. На жаль, п’ятеро працівників держпідприємств загинули за межами зони — як мирні мешканці окупованих районів і бійці тероборони», — каже Шевчук.

За його словами, в окупованих районах Київської і Чернігівської областей проживало 500 працівників держпідприємств. Ще 2000 працівників перебували у Славутичі, коли туди зайшли російські військові.

«У результаті під окупацією опинилась понад половина всіх наших працівників і більшість підприємств», — підбиває підсумок Шевчук.

Максим Каменев  опубліковано у виданні Ґрати

і

цікаве