Угорські танці з Путіним. Як Орбан виявився єдиним союзником російського фашизму у ЄС

 Фото: Associated Press/East New Міністри закордонних справ Угорщини та РФ

У четвер угорський міністр закордонних справ Петер Сійярто здійснив офіційний візит до РФ, розірвавши один з фронтів дипломатичної блокади путінського режиму з боку Заходу. Від 24 лютого Москву не відвідував жодний очільник МЗС із держав-членів ЄС.

Був лише один специфічний візит високого рівня – у квітні, після відкриття злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів, вчинених армією РФ на півночі Київщини, до Путіна поїхав канцлер Австрії Карл Негаммер, але його візит був узгоджений з Києвом та мав лише одну (хоч і наївну) мету – спробувати переконати агресора “одуматися”, попередивши, що інакше на нього чекає міжнародне правосуддя. Тоді не було ні рукостискань, ні спільних заяв, двосторонні питання не піднімалися, а на зустріч, як стверджують у Відні, не брали навіть перекладачів (Путін, як відомо, говорить німецькою). Угорський візит – зовсім інший, зазначає головред видання “Європейська правда” у своїй колонці.

Це – дружня зустріч угорського міністра з особою, у діях якої є ознаки воєнних злочинів. Особи, щодо якої МКС дуже скоро може висунути звинувачення у причетності навіть до геноциду. Все це – для вирішення двосторонніх питань в обмін на толерування чи навіть допомогу росіянам просунути їхні наративи.

Будемо говорити відверто: Сійярто цим візитом показав, що для Угорщини не існує західних цінностей, що вона чужа для європейської ціннісної цивілізації і що вона знову готова ставати на бік зла.

Про підтримку РФ наразі заявили лише ті, кому нема чого втрачати – КНДР, Сирія та самопроголошений “президент” Білорусі.

 

Але Угорщина вирішила, що настав час повторити помилки ХХ-го сторіччя. Тепер вона знову обирає сторону зла. І знову, як у 1939-му, робить це свідомо. Вражаюча стабільність вибору!

При цьому схоже, що офіційний Будапешт не усвідомлює: вони зараз поставили не просто на  Гітлера, а на Гітлера 1944 року, який вже програє; проти якого об’єднався буквально весь світ; поразка якого лишається лише питанням часу. Поставили на учорашню “супердержаву”, яка дедалі більше провалюватиметься під санкціями. Яка поступово втрачає доступ на енергетичний ринок ЄС.

Але попри усі логічні аргументи, Орбан склав у енергетичний кошик Путіна усі яйця.

Угорщина на 85% залежна від Росії у постачанні газу, на 65% у постачанні нафти, на 100% у постачанні ядерного палива і не робить ані кроку для диверсифікації. Тож якщо одного дня – зважаючи на непередбачуваність Кремлівського господаря – Росія відріже Євросоюз від постачань, Орбан просто не матиме альтернатив.

І відповідальним за це буде саме він. А також угорські громадяни, яких роками успішно дурив їхній авторитарний та антиєвропейський уряд, якому знову вдалося поглибити дно.

Чому так сталось і хто такий Орбан, який свідомо став на сторону російського фашизму, розмірковує Діана Фішман у виданні The Insider.

Угорські танці з Путіним

На початку квітня в Угорщині відбулися парламентські вибори, на яких вчетверте поспіль перемогла правопопулістська партія «Фідес» Віктора Орбана. Угорського прем’єра регулярно звинувачують у зловживанні владою, корупції, підриві демократії та тісних зв’язках із Кремлем, які не перервалися і з початком війни в Україні.

Євросоюз критикує Угорщину за недостатньо жорстку позицію щодо російської агресії: впустивши сотні тисяч українських біженців, країна відмовляє Києву у військовій допомозі та періодично блокує антикремлівські санкції. Почасти дружба між країнами ґрунтується на дешевому газі та корупційних контактах, але не менш важливим є й те, що через контроль над ЗМІ Орбану вдасться просувати в Угорщині консервативну пропаганду, дуже схожу на путінську.

«Ми здобули настільки значну перемогу, що її видно навіть з Місяця, і вже точно її можна побачити з Брюсселя… Ця перемога запам’ятається на все життя, адже стільки сил проти нас: ліві Угорщини і ліві за кордоном, бюрократи в Брюсселі, імперія Сороса з її грошима, провідні міжнародні ЗМІ і, зрештою, навіть український президент».

Це уривок із переможної промови прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, чия партія «Фідес — Угорський громадянський союз» на початку квітня вкотре отримала конституційну більшість у парламенті, розгромивши на виборах об’єднану опозицію. Політичні аналітики називають минулі вибори «вільними, але нечесними», вказуючи на непрозоре фінансування кампанії та використання правлячої партії пропагандистського та адміністративного ресурсів. Однак головне, що забезпечило Орбану таку потужну підтримку виборців — популістська обіцянка не втягувати Угорщину у війну Росії та України.

 

«Троянський кінь» Путіна

Колись переконаний борець із комунізмом протягом останніх років Віктор Орбан був вірним союзником Володимира Путіна в Європі. Після 24 лютого він не став кардинально змінювати свою зовнішню політику, хоч формально засудив російське вторгнення. Угорщина — єдина країна ЄС, яка сусідить з Україною, але яка не тільки відмовила Києву у військовій допомозі, але й не дала дозволу на постачання українцям зброї через свою територію.

Володимир Зеленський розповідав, що після оприлюднення кадрів із залишеної російськими військами Бучі один із європейських лідерів засумнівався у їхній достовірності та зажадав довести, що масові вбивства мирних жителів не були інсценуванням. За інформацією «Української правди», йшлося про угорського прем’єра. Пізніше Будапешт виступив рішуче проти внесення до списку санкцій патріарха Кирила та запровадження повного ембарго на імпорт російської нафти — у результаті з шостого пакету санкцій виключили трубопровід «Дружба», яким нафта надходить зокрема до Угорщини.

Через відверто проросійську політику Угорщину і раніше називали «троянським конем» Путіна в Європі, а з початку війни підстав для цього побільшало. Різка критика на адресу Орбана звучить не лише з Києва та Брюсселя, а й з боку його ключових партнерів щодо Євросоюзу. Так, в одному з інтерв’ю глава польської правлячої партії Ярослав Качинський порадив Орбану звернутися до офтальмолога, якщо той «не бачить, що саме сталося у Бучі», а також попередив, що позиція угорського прем’єра ставить під сумнів подальшу долю альянсу двох країн. В останні роки Варшава та Будапешт разом протистоять Єврокомісії, яка звинувачує їх у недотриманні демократичних стандартів ЄС та загрожує заморожуванням виплат із загального бюджету. Розкол намітився і всередині Вишеградської четвірки — неформального об’єднання Чехії, Словаччини, Польщі та Угорщини.

Як вийшло, що глава уряду країни-члена ЄС та НАТО перетворився на провідника інтересів Кремля? І чому це стало можливим у постраждалій від радянського режиму Угорщині?

 

Корупція, яка скріплює дружбу

У 2000-ті Орбан — спочатку у статусі прем’єр-міністра (вперше на цю посаду його було обрано 1998 року), а потім як голову найбільшої опозиційної партії — жорстко критикував Росію і закликав не допустити, щоб Угорщина знову потрапила у сферу впливу Москви та перетворилася на «найвеселіший барак “Газпрому”» (у 1970–1980-ті роки Угорщину через відносно високий рівень життя називали «найвеселішим бараком соцтабору»). Так тривало до 2010 року, коли «Фідес» знову перемогла на виборах і Орбан повернувся до прем’єрського крісла. Що змусило його різко змінити курс?

У 2017 році The Insider писав , що у російської влади може бути компромат на угорського лідера. Як стало відомо, у середині 1990-х він був причетний до корупційних схем російського кримінального авторитета Семена Могилевича, який тоді жив у Будапешті. 1994 року, незадовго до парламентських виборів, Орбан міг отримати від нього валізу з мільйоном німецьких марок як «внесок у передвиборчу кампанію». Не виключено, що відеозапис, який це підтверджує, Могилевич в обмін на свою свободу передав Миколі Патрушеву — і з того часу Кремль шантажує прем’єр-міністра Угорщини. “Орбан став маріонеткою, яка виконує накази Путіна”, – констатувало джерело The Insider п’ять років тому.

Однак сьогодні опитані The Insider експерти не схильні переоцінювати особисті зв’язки Путіна та Орбана: викриття корупції, яка мала місце 30 років тому, навряд чи похитне позиції угорського прем’єра всередині країни. У відносинах із Москвою він керується суто прагматичними міркуваннями, використовуючи їх для зміцнення своєї влади. З погляду виборців Орбана, головне, що приносить Угорщині тісне співробітництво з Росією, — вигідна ціна на газ (нібито вп’ятеро нижча за ринкову ціну).

Угорщина дійсно сильно залежить від імпорту російських енергоносіїв: 85% газу, що споживається в країні, і 65% нафти надходить з Росії. У вересні минулого року Будапешт уклав із «Газпромом» контракт на постачання газу в обхід України терміном на 15 років. Невипадково однією з ключових тем передвиборного порядку денного правлячої партії цього року став захист енергетичної безпеки Угорщини.

Спільні з Росією бізнес-проекти є джерелом збагачення найближчого оточення Орбана. Так, у 2014 році “Росатом” отримав контракт на будівництво двох енергоблоків на угорській АЕС “Пакш”. Сторони домовилися, що Москва профінансує до 80% вартості проекту, надавши кредит у розмірі до 10 млрд. євро, при цьому одним з основних угорських субпідрядників виступив давній друг прем’єр-міністра олігарх Лорінц Месарош. Ще один наближений до Орбана бізнесмен, а нині міністр оборони країни Крістоф Салай-Бобровницький 2019 року став власником половини акцій російсько-угорського консорціуму «Трансмашхолдинг Угорщина».

 

Антизахідна єдність

Економічні вигоди не єдине, що дає Орбану дружба з Москвою. Очоливши уряд у 2010 році, він почав проводити багатовекторну зовнішню політику – розвивати стратегічне партнерство з Росією та Китаєм (принцип «відкритості Сходу»), залишаючись при цьому повноправним членом НАТО та ЄС, пояснює науковий співробітник Німецького фонду Маршалла США Даніель Хегедюш. У поданні Орбана балансування між Заходом та Сходом може стати важелем впливу на його західних партнерів, і насамперед на рішення Брюсселя, стурбованого авторитарним відкатом Угорщини.

«Здивування викликає не ставлення Угорщини до Росії як таке, а той факт, що воно не змінилося після 24 лютого. Найімовірніше, Орбан переконаний, що його вплив буде більшим, якщо він залишиться проросійським гравцем у ЄС, ніж якщо він відмовиться від дружніх відносин із Росією і повернеться на захід. Угорський режим може спробувати зайняти місце представника інтересів Росії та Китаю в Європейському Союзі. Крім того, Орбан може вважати, що путінська Росія залишиться впливовим глобальним та європейським гравцем навіть після цієї війни, і тому зацікавлений ​​у збереженні добрих відносин з Кремлем».

Така зовнішньополітична стратегія знаходить підтримку у угорському суспільстві. Як показало торішнє дослідження неурядової організації Globsec, третина угорського населення вважає Захід кращою геополітичною орієнтацією своєї країни, більшість же бачить її місце «між Заходом та Сходом». При цьому близько 80% громадян підтримують членство Угорщини до НАТО та ЄС.

Важливо й те, що Орбан та Путін близькі ідеологічно: обидва вірять у занепад Заходу та зневажають західні цінності, зазначають політичні аналітики, з якими поговорив The Insider. І в цьому сенсі Росія стала для Орбана противагою ліберальної Європи. У липні 2014 року лідер угорських правих оголосив про будівництво нової моделі держави — «неліберальної демократії».

«Вона не заперечує основоположних цінностей лібералізму, таких як свобода і таке інше. Але вона не робить цю ідеологію центральним елементом державного устрою, а натомість застосовує специфічний, національний підхід», — заявив Орбан, виступаючи перед етнічними угорцями у румунському місті Беїле-Тушнад. Як успішні приклади «неліберальних держав, що спираються на національні цінності», він назвав Сінгапур, Китай, Індію, Туреччину та Росію. Західні спостерігачі з тривогою констатували: під керівництвом лідера “Фідес” Угорщина скочується до авторитаризму.

За роки прем’єрства Орбана демократичні інститути країни справді сильно деградували. Жорстка антимігрантська політика, дискримінація меншин від циган до ЛГБТК+, переслідування організацій, що фінансуються уродженцем Будапешта Джорджем Соросом (якого Орбан вважає «ворогом угорського народу»), зміна на користь влади виборчого законодавства, призначення на ключові посади членів ближнього контролю над ЗМІ — ось неповний список процесів, які описують експерти як «згортання демократії». Сьогодні Угорщина — єдина країна ЄС, яку правозахисна організація Freedom House відносить до лише «частково вільних».

У російського та угорського режимів чимало спільного, зазначають опитані The Insider політологи. Подібно до Путіна, Орбан демонтував систему стримувань і противаг, що обмежувала його владу. У країні майже не залишилося незалежних медіа: більшість приватних ЗМІ належить лояльним до прем’єри бізнесменів. У 2018 році близько півсотні редакцій було об’єднано до Центральноєвропейського фонду преси та медіа, що повністю контролюється людьми Орбана.

У внутрішній політиці російського та угорського лідерів також простежуються паралелі. Повернувшись на прем’єрську посаду у 2010 році, Орбан без консультацій з опозиційними партіями ініціював ухвалення нової конституції, яка, за словами критиків з Європарламенту, погрожувала відкинути країну в «темне минуле». Серед іншого в ній з’явилися положення про єдину угорську націю, захист угорських громад за кордоном та сім’ю як союз чоловіка та жінки. У наступні роки до конституції кілька разів вносилися поправки, що сприяли зосередженню влади руках правлячої партії. У 2017 році в країні було ухвалено закон про некомерційні організації, прототипом якого, мабуть, послужили російські норми про «іноагенти» (Європейський суд визнав його таким, що суперечить законодавству ЄС). А торішній закон «про захист дітей»,

За словами політичного аналітика, позаштатного співробітника Центру аналізу європейської політики (CEPA) Андраша Тот-Цифри, завдяки членству Угорщини в ЄС та НАТО «політичні системи двох країн можуть бути схожими лише до певної міри, проте Орбан постійно і загалом успішно розсуває ці кордони». .

 

Зміна настроїв

Зробивши ставку на дружбу з Росією, Орбан виступив проти традицій угорських правих, зазначає директор незалежного аналітичного будапештського центру «Політичний капітал» Петер Креко. До 2010 року електорат «Фідес» вкрай критично ставився до Москви — була жива пам’ять про злочини комуністичного режиму. Орбан мав змінити не лише свою партію, а й настрої виборців. На це було кинуто всі сили підконтрольної йому медіаімперії.

Якщо на початку 2010-х приблизно 15% угорських громадян симпатизували Росії, то сьогодні їхня частка може становити від 40 до 60%, каже Даніель Хегедюш. Це зрушення було досягнуто не за рахунок зовнішньої російської пропаганди та дезінформації — головним джерелом проросійських та антизахідних пропагандистських меседжів стала сама угорська держава.

Паралельно змінювався і історичний наратив, що просувається правлячою партією. Про Угорщину почали говорити як про унікальну маленьку країну з несхожими іншими мовою та культурою та з більш ніж тисячолітньою історією протистояння імперіям, які намагалися її підкорити, розповідає Андраш Тот-Цифра. У своїх публічних виступах Орбан часто оспівував героїзм та національну єдність угорців у «боротьбі» проти таких імперій. До них він неодноразово відносив і Європейський союз. Парадоксально, але «ідеологічним наступником СРСР у розумінні Орбана є ЄС, а сьогоднішню Росію він вважає своїм союзником у протистоянні глобальним ліберальним елітам», додає Даніель Хегедюш. Провладні медіа подбали також про те, щоб широка аудиторія не ототожнювала сьогоднішню Росію з СРСР, а злочини радянської влади, наприклад,

Усередині самої «Фідес», як і раніше, є люди з очевидно прозахідними поглядами. Проте ключові рішення в партії приймають однодумці та сподвижники Орбана, серед яких міністр закордонних справ Петер Сійярто, який називає Сергія Лаврова своїм другом, та президент Угорщини Каталін Новак, відома поборниця традиційних сімейних цінностей.

Антиєвропейська, антиукраїнська та проросійська риторика влади була спрямована на те, щоб зміцнити образ Орбана як національного героя, який бореться із зовнішніми ворогами, опікується угорцями, які проживають у сусідніх країнах, і відстоює консервативну «нормальність», пояснює Андраш Тот-Цифра. Так, відносини Будапешта з Києвом помітно погіршилися після ухвалення в Україні законів про мову та про освіту, які угорська влада розцінила як порушуючі права угорськомовної меншини на Закарпатті.

 

За словами Тот-Цифри, змінити ситуацію, що склалася, після 24 лютого було практично неможливо, тим більше що у квітні Орбану чекали вибори.

«Натомість проросійські наративи були «віддані на аутсорсинг» декільком штатним «розмовляючим головам», тоді як сам Орбан та інші представники влади почали просувати тезу про те, що війна, звичайно, річ сумна, але вона торкнеться Угорщини, тільки якщо нас «втягнуть» в неї зовнішні сили. У провладних ЗМІ війна в Україні спочатку висвітлювалася як пострадянський конфлікт, який не має прямого відношення до Угорщини, допоки не несе загрози етнічним угорцям, які проживають на Закарпатті. Таким чином, відмова надати допомогу Україні має вважатися проявом пацифістської позиції».

«Угорщина має залишатися осторонь цієї війни та захищати фінансову безпеку економіки та сімей», — підкреслив Орбан наприкінці травня, вводячи в країні режим надзвичайної ситуації у зв’язку з наслідками подій в Україні.

Політолог Петер Креко додає, що «угорці не стали більш проросійськи налаштованими внаслідок вторгнення».

«Електорат «Фідес» вірить у тезу влади, що гарантія миру та дешевого газу в Угорщині — у тому, щоб не займати нічий бік у конфлікті. Цей «нейтралітет» добре вписується в наратив Орбана про те, що Угорщина має формувати свою власну зовнішню політику та не підкорятися вказівкам Заходу. Насправді, виступаючи за ширший суверенітет, він все більше пов’язує себе з Росією та підриває відносини із Заходом».

Наприкінці червня на саміті НАТО в Мадриді було схвалено нову стратегічну концепцію альянсу, в якій Росія названа «найбільш значною і прямою загрозою» безпеці країн-союзниць. Чи зможе Віктор Орбан у таких умовах і надалі балансувати між Заходом та Росією, питання є відкритим. Аналітикам ясно одне: найближчими роками Угорщина все глибше занурюватиметься в авторитаризм, стаючи все більш серйозною проблемою для «ліберальних еліт» Брюсселя.

За матеріалами видань  “Європейська правда” та  The Insider

і

цікаве