Герб Кропивницького кіровоградської доби відійде в минуле?

 

В Кропивницькому оголосили двотижневе опитування на предмет чи треба міняти герб та прапор міста. Питання слушне, але і дивне. Місто, яке нарешті вперше за роки свого існування отримало українську назву  сьомий рік живе з гербом, який має в собі суто проімперське начиння, якого не було навіть в гербі радянської доби.

Уявіть собі, що багатьма моментами і навіть головною ідеєю герба нав’язали суспільству думку, що місту потрібно повернути російську імперську назву, бо вона, мовляв, «історична». Але ж все, що було в минулому, хочеш того чи ні стає завжди історичним. На часі проаналізувати і меморіальні дошки та тверезо українським поглядом подивитися на символіку міста. Герб і прапор Кропивницького треба міняти однозначно. Те що є в наявності просякнуте наскрізь і несе відголоски колоніального минулого та ідеї «русского міра», возвеличує і нав’язує  на ментальному рівні нещодавно придуману святу Єлизавету.

На шостому місяці повномаштаного вторгнення росіян геральдична крига скресла. У Кропивницькому стартувало проведення електронної консультації з громадськістю щодо зміни герба і прапора міста. Про це повідомила начальниця відділу комункацій із громадськістю Кропивницької міської ради Оксана Горбенко.

– Питання, винесене на обговорення: чи підтримуєте Ви зміну символіки міста – герба і прапора? Відповідь кропивничани можуть дати за посиланням https://kr-rada.gov.ua/simvolika_mista/. Опитування проводиться з метою вивчення громадської думки щодо необхідності зміни символіки міста. Участь у ньому можуть взяти жителі міста, представники інститутів громадянського суспільства, засоби масової інформації, регіональні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, освітні установи різних типів та видів, політичні партії, етнічні та інші соціальні групи, творчі спілки, наукові установи, поліграфічні та рекламні агенції тощо, які розташовані в межах територіальної громади, – розповіла Оксана Горбенко.

За результатами консультації з громадськістю розроблять зображення нової символіки територіальної громади та її затвердження.

Цей нинішній герб з російською порчею тримається двадцять сьомий рік, а його радянський попередник мав вік тридцять сім років. Нині оголошене опитування дивне тим, що відповідь на питання ясне і зрозуміле, як Божий день. Невже хтось хоче виявити та скласти «списки неприхованих опонентів з ворожого боку»? А їх у місті достатня кількість. Ще років шість-сім тому вони натовпами приходили мітингувати під міську раду, та  навіть звозилися туди на автобусах. І все щоб матеріалізувати  ідею закодовану в гербі – «місту історичну назву Єлисаветград на часть святої покровительки». Зараз інший час,  і вони діють по-іншому…

В історичному плані нинішній офіційний герб міста теж з ознаками демократії на першій стадії «народжували через конкурс». Як згадує один з членів тої конкурсної комісії журналіст, а за дипломом фаховий історик Юрій Матівос, в комісії було 17 осіб в переважній більшості далекі від геральдики. За радянським принципом то були  «представники» різних організацій. Герадьдично притомних в конкурсній комісії було лише четверо… Важко уявити медичний консиліум без медиків, з сантехніками, вчителями та слюсарями, бо таке неможливе. А от в нашому місті уявили, в совковому пориві, що таке має мати місце.  Але слід відзначити важливу особливість, що геральдика хоча і є гуманітарною наукою, як допоміжна історична дисципліна, але має чіткі майже математичні правила складання та опису(блазонування) гербів та значення певних символів. І от переважна більшість членів комісії про це навіть не здогадувалася.

Конкурсні судоми жваво тривали близько півроку.  На засідання комісії приходили, мабуть через зайнятість іншими негеральдичними справами не всі. Навмисне чи від чиновницької втоми через деякий час і не всіх стали кликати. А на конкурс надійшло більше десятка проектів. Всі автори були анонімними – закодованими.  Серед проектів було всякого. Був навіть при камуфльований плагіат. Один  з авторів висунув на конкурс не що не будь, а дореволюційний  герб Кишенева, але на щиті «бурякового» кольору. Пояснення просте – навколо вирощують буряки, а бугай в гербі тому, що в наших краях проходили чумацькі шляхи. Процес видачі результату конкурсу загальмувався і не відбувся.

В у вересні того ж 1992 року в місті відбувалася знакова і визначна подія. Було започатковано проведення щорічних зльотів геральдистів. Під час зльоту в.о. начальника відділу культури міської ради пан Максимець люб’язно ознайомив мене, як ініціатора та організатора зльоту та голову  та голову Українського геральдичного товариства Андрія Гречила з усіма конкурсними роботами. Побачена нами переважна їх більшість просто шокувала.

Геральдична розв’язка настала лише у лютому 1996 року, Саме тоді затвердили нині існуючий офіційний герб міста. Готувався той проект тихцем і кулуарно. Автор проекту Віталій Кривенко, але ним практично  було виконано  ідеологічне замовлення тодішнього міського голови Василя Мухіна та його проросійського оточення. Марення святою Єлизаветою вперше матеріалізувалося в проекті потім затвердженого герба.

Що в ньому не так і що можливо трохи новаторське. Головна вада – проросійська ідеологія виражена в контурі колоніальної фортеці запозиченого з імперського герба зразка 1845 року. Звідти і ідея викиристання вензеля. Але цього разу справжній вензель імператриці Єлезавети Петрівни замінили видуманим «новаторським вензелем» нібито святої. А святі то вензелів ніколи і не мали. Так невидимі і невідомі представники п’ятої колони міста, і не тільки міста, на їх думку, вносли свій посильний вклад у зміну його назви з Кіровограда на Єлисаветград.  З того вензеля і почалася розповсюджуватися маячня про « святу покровительку»! А от в догорбачовські часи про це ніхто не знав і не здогадувався… До жовтневого більшовицького перевороту 1917 року в місті про ту святу теж не чули, і не збудували  на честь неї жодного храму.

Що ще не так? Запровадили новаторство – щит малого герба «для краси, та підгледівши у інших» розмістили в негеральдичному, а архітектурно-цвинтарному елементі – картуші. Щитотримачі( лелеки) у великому гербі міста топчуть колоски, замість того щоб стояти на якому не будь геральдичному постаменті за правилами геральдики.

Вдалим в гербі є лише геральдичні вила, які символізують найбільші річки міста, і на які наклали контур фортеці. А от проблему з описом герба( блазонування) вирішили не одразу, бо правил ніхто не знав… Здається притомний опис, згідно з правил геральдики з’явився лише з третьої спроби.

Чи винен автор герба в помилках та ідеологічних колізіях?  Час був такий, проплачене замовлення було таке, мер і його оточення були такі. Нове перемагає важко, та ще коли супроти вас росія…

В нинішньому консультативному опитуванні практично немає ніякого сенсу. Що ми хочемо почути крім здорових думок, що це проросійський непотріб?  Чергове волання представників п’ятої колони та ще раз прослухати «лекцію-маячню з історії міста та його дивну святу покровительку»?

А надворі за вікном йде дев’ятий рік війни, в країні воєнний стан, а хтось «турбується про російський маркер» у вигляді, відверто скажемо,  по-українськи невдалого символу міста… Ми притомні і при пам’яті чи у нас проросійська контузія?

Анатолій Авдєєв, голова Української геральдичної колегії

і

цікаве