То в Україні рай, чи ні?

Після проведеного часу в Європі я зрозуміла кілька важливих речей. Я у жодному разі не хочу образити чужу культуру і вдячна за все, зокрема за тепле ставлення до українців, але будьмо чесними.

Такого сервісу як в Україні немає ніде. Такого рівня б’юті-індустрії та фахівців в галузі косметології. Стоматологи в Україні – найкращі, клініки та процедури? Тільки у нас! Вибір продуктів, вибір магазинів, вибір найсмачніших ресторанів. А якою популярною та якісною у нас стає фермерська індустрія!

Продовжимо? Найдешевший мобільний зв’язок, домашній інтернет, найдешевше таксі, найдешевша пошта, цілодобові аптеки та магазини, які працюють за графіком, а не коли їм заманеться. У нас до лікаря можна потрапити сьогодні-завтра, а не через три місяці, і то, якщо пощастить.

Банківська система, яку можна порівняти лише з американською налаштована онлайн без тисячі папірців, черг та тижневих очікувань. І всі наші документи від паспорта до ковід-сертифікату – в одному додатку!

І ще багато іншого… А ми цього навіть не усвідомлювали, приймали як належне, не цінували.

І поспішали робити все, як у Європі, хоча були на п’ять кроків попереду.

Україна під час війни працює набагато швидше, ніж Німеччина, Італія чи інші країни без воєнних дій. Я точно знаю. що колись настане той день, коли кожна європейська країна, дивлячись на нас, скаже: «Ми хочемо жити, як в Україні!»

Дарина Квіткова

А тим часом Під цим постом у ФБ розгорілася гаряча дискусія. Далеко не всі (хоча, на диво, й значна частина!) згодні з авторкою. Опоненти наводять невідпорний аргумент: рівень життя. Чи за мінімальну і навіть середню зарплату, а тим більше пенсію в Україні можна гідно жити? Хіба виживати, та й то, маючи земельну ділянку із власними фруктами та овочами. І тут важко щось заперечити.

Але те, що значна частина, правда, переважно молодих людей, перестала зневажливо ставитися до України – гарна і обнадійлива тенденція. Адже десятки рооків, а це не одне покоління українців, звикли дивитися на рідну країну, як на щось відстале, затуркане, занехаяне, некомфортне, нездале. І навіть конкретні факти мало кого переконували. От там – у Москві, у Петербурзі, – там наука, освіта, культура, цивілізація. Це раніше. А тепер – ось на Заході, там – Європа! Одне це слово означало щось класне, впорядковане, розумне, не те, що ми! «Невже калюжею Росії замре твоя широчина?!» – із болем писав наш земляк, геніальний поет Евген Маланюк.

Так, нас соліттями привчали розуміти себе і осмислювати, як калюжу Росії. І не лише розуміти, а й діяти. Насмітити на тротуарі, викинути на дорогу обгортки від морозива, зруйнувати гарну скульптуру чи розбити нову лавчину – прикладів мільйони. Це і є діяти, як калюжа росії.

І мало хто задумувався, що це ми колись несли у Європу і освіту, і книжку, і, врешт. гігієну. Європа мала можливітсь розвиватись і багатіти, бо ми захистили її від руйнації східними ордами і стали непереборню перешкодою перед калюжею росії, забираючи на себе усе її смердюче болото. І нині, коли з того болота вилізла вся мерзота і гидь, жоден народ не послав своїх синів, проти них встали тільки ми – українці.

І при цьому, тільки ставши незалежними, звільнившись від духовного рабства болота, ми таки зуміли й почати творити і красу, і благосустрій, і комфорт. Тож, немає сумніву – зруйновані міста і села відродяться ще красивішими і сучаснішими. Головне, щоб витекло з нас те болото. Тепер воно із собою забирає й нашу кров.

Але у нас вистачить сили, щоб в Україні таки був рай.

Світлана Орел

http://chas-time.com.ua/liudyna/to-v-ukrajini-raj-chi-ni.html

і

цікаве