«Чорні слова ворожби»

 

Знаєте, яка головна ознака графомана? Типовий графоман – людина агресивна. Ця агресія може виявлятися по різному. Якщо ви робите йому зауваження на загал, а більше того – намагаєтесь критикувати, він неодмінно знайде момент для того, щоб перевести диспут в лайку, а якість вірша – на зневагу осіб, котрі вступили з ним у дискусію. Деякі (найбільш безрозсудні) навіть лізуть у бійку. Графоман не сприймає ні гумор, ні іронію, а понад усе – будь-яку критику.

У своїй маніакальній непогрішності і величі, у своєму викривленому просторі він бачить лише себе. Тому він часто виголошує парадоксальну для решти адекватних письменників річ: вони графомани! А ще графоман образливий, злопам’ятний і, як правило, мстивий.

Графоманія – стара світова хвороба. На жаль, невиліковна. Поза психіатричним контекстом поняття «графоманія» застосовується до літератури, що наївно нехтує загальноприйнятими в елітарній і масовій літературах естетичними критеріями, до надзвичайно продуктивних авторів-невіглас. Однією з найчастіших причин графоманії деякі дослідники називають гіперкомпенсацію комплексу неповноцінності, а частину випадків – вираженням маячної або надцінної ідеї ідентифікації себе з видатним письменником. Один з прикладів графомана – Йозеф Геббельс, який, претендуючи на роль головного історіографа Другої світової війни, залишив 16 тисяч сторінок машинопису з досить тенденційними текстами.

Існують графомани різних рівнів. Наприклад, ті, які ходять до літстудій чи літоб’єднань, щоб їх періодично слухали і захоплювались ними такі ж неуки. Та є графомани вищого рангу – ті, що пройшли цей етап, отримали схвальні відгуки і видали по декілька книжок. Графоман не може не вигадувати, в його розумінні – «створювати». І тут потрібні пояснення.

Творчість, як відомо, базується на внутрішньому багатстві здібностей особи. Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креативності, кажучи мовою науки). Так для поета, наприклад, важливим є музично-ритмічне почуття та оперування асоціативними уявленнями. Звісно, якщо вони є, їх можна розвинути, удосконалити. Але над цим слід працювати щодня. Спілкуючись з майстрами, вивчаючи спеціальну літературу. Щоправда, не всі графомани цим нехтують. Однак, спілкування з досвідченими літераторами для них в основному не школа майстерності, а шкала їх «визнаності» й «популярності». Проте жоден графоман не визнає, що у нього немає (не вистачає) літературних здібностей.

Чим брали серця великі поети? Простотою, музичністю, витонченістю вираження думки, силою, енергією слова, іноді нервами, іноді спокоєм, іноді щастям, – емоції променіють із справжньої поезії, викликаючи резонанс в душі читача, тому що наші відчуття породжує тональність звукової хвилі, а справжні майстри уміють створювати такі співзвуччя.

Деякі «витончені» графомани ганяються саме за такими співзвуччями. З часом вони навчаються наслідувати когось з великих. Вони можуть навіть навчитися перевертати догори дриґом метафори, навчитися навіть словесній еквілібристиці. Але поезії там не буде. Поезія народжується в душі. З досвіду почуттів, емоцій, дій і подій. З багатьох джерел…

Як зазначив один знайомий редактор: «Графоманські твори мають своєрідний смак. Як синтетична полуниця або ікра. Нібито і пахне, а все одно несправжня». Сучасні «книжні» графомани уміють маскуватися. Своє незнання правил граматики вони маскують верлібровою формою. Як, наприклад, цей:

“раптом коні заспівали акафіст

авва отче загорланив той

що пасся у полі один

їхні очі золоті п’ятаки

наостанок затулили землю

бо побачили вони все на світі”

Або ж інший:

“В зіниці змії

Я розчинився

Як чорні слова ворожби

Губляться в темряві ночі щоб горя надбати”

“Як ворожби чекає перехрестя

Поганих душ Нічний пригубить Князь

Та навіть не подавиться”.

І тут саме час пригадати вислів Поля Сезанна: «Піднесеність задуму показує нам душу художника». У справжнього поета збентежена і сум’ятна душа. В одній його неспокійній фразі може полягати людська драма. В одній гармонійній – Преображення.

Письменство – це різновид комунікації, причому в ідеалі комунікації між цілими поколіннями. Високохудожні й глибокозмістовні твори несуть в собі колосальний ресурс для теперішнього і майбутнього. Тому що мають виховний, естетичний та пізнавальний потенціал. Рядки ж «елітарних» графоманів тимчасові, кон’юнктурні, неорганічні, поверхові, багатослівні, без почуття міри, часто зі збоченим смаком. В них часто проглядають занепадницькі настрої, безперспективність і безглуздя життя, підміна Бога собою.

Як рослинність не може жити без фотосинтезу, так і графоман не може не писати. Саме по собі письменство не біда. Та коли він розносить свої «спори», підміняє гарну літературу підробкою, дезорієнтує частину читацької публіки. Тому графомани – розтлителі. Вони спокушають незрілі душі. Вони переконані, що їм можна те, чого насправді не можна, тобто можна все. Графомани заразні. Незміцнілі душі будь-якого віку, яких ніхто не навчив, як прокладати межу між літературою і вульгарністю, одна за одною стають їхніми жертвами.

Графоману потрібен шум. І тут спостерігається сумна зворотна пропорція: чим більше людина талановита, тим менше вона шумить. Об’єктивно це погано. Кожен з нас згадає цікаві, талановиті твори, знайдені за якоюсь випадковістю. Проте, на жаль, вірно і зворотне: у міру того, як синдром прогресує, рівень шуму від графомана росте.

Шановні читачі, не піддавайтесь цій хворобі. Графомани вмить відключать вас від світу справжньої літератури і будуть над вами вампірствувати…

РОМАН  ЛЮБАРСЬКИЙ

і

цікаве