Поклик часу: Люстрація росіян і російського

 

27 жовтня 2011 року сесія Кіровоградської міської ради за ініціативою фракції партії регіонів більшістю голосів (49 з 67) перейменувала вулицю Володарського в нашому місті на вулицю Арсенія Тарковського. Переконаний, що від ініціатив партії регіонів вигодонабувачем виступала виключно російська федерація. Тому, відчуваючи від цього рішення потенційний запах російських онуч, вирішив дослідити: а що ж такого особливого зробив для нашого міста радянський російський поет Арсеній Тарковський, що його ім’я вирішено увічнити в назві вулиці?

Виявилося, що зробив він для цього чотири визначні справи. Перша: народився в 1907 р. на цій вулиці. Друга: навчався в чоловічій гімназії (нині колегіум, трохи раніше – школа №11), розташованій там же. Третя: був племінником Надії Тарковської – дружини Карпенка-Карого, для якої той збудував хутір «Надія». Четверта: написав єдину книгу прози і єдиний у своїй творчості твір для дітей «Константинополь», де майже всі описані ним події відбуваються в стінах цієї гімназії. Все!

В 1923 році у віці 16 років Арсеній переїхав у Москву, і на цьому його зв’язки з Україною обриваються. Хіба у 1955 році А.Тарковський навідав хутір «Надія», а дорогою попросив зупинитися і востаннє поцілував рідну землю… Більше сюди не повертався. Жив і творив в Росії, там і помер у 1989 році. Розповідають, що у 1921 році (Арсенію було 14 років) він з друзями опублікували в газеті акровірш, перші літери якого негарно характеризували уряд Леніна, за що всі були арештовані, але дорогою в Миколаїв Тарковський втік. Втім, знайти цей витвір колективного мистецтва у мережі світового павутиння не зміг. З його творів, які на слуху, згадався тільки текст радянської пісні «Выпьем за Родину, выпьем за Сталина» (написано у співдружності з Матвієм Косенко) та текст пісні у виконанні Софії Ротару «Только этого мало». Не заперечую: поет був гарний, перекладач ще кращий. Для Росії. Але ж для сучасної української держави невже цих заслуг достатньо, щоб ім’я поета стало назвою вулиці? Хіба не було достойніших кандидатур, щоб замінити у назві вулиці Мойсея Марковича Гольдштейна (він же чекіст Володарський), який до нашого міста мав таке ж відношення, як депутат Кива до роду Homo sapiens?

Гортаючи документи, знайшов ще одну дуже цікаву особистість, яка для гімназії на Олександрівській вулиці (перша назва Володарського-Тарковського) зробила значно більше, ніж славетний російський поет. В 1907 році, коли народився Арсеній, була відкрита чоловіча гімназія, в якій він пізніше навчався. Зведена і заснована на кошти Мелетія Карповича Крижановського – особи на початку ХІХ сторіччя майже легендарної у Єлисаветграді. Він був кандидатом наук (захистив дисертацію на тему «Весільні обряди і пісні подолян»), упродовж 20 років викладав у Єлисаветградській чоловічій гімназії, був автором багатьох статей про удосконалення шкільної справи, які друкувалися у всеросійських педагогічних виданнях, уклав підручник «Повторный курс русского языка» (1881 р.)., мав величезний авторитет серед педагогів, учнів і батьків. Учні його між собою звали «наш ласкавий Чорномор», «Мелетій Шестиокий» (бо носив дві пари окулярів). Він віддав гімназії всі свої сили, знання, досвід, кошти, перетворивши роботу в ній у справу всього життя. Поруч з ним викладали і члени його родини.За відносно короткий час існування Єлисаветградська чоловіча класична гімназія М. Крижановського стала однією з найкращих в Херсонській губернії (куди на той час входив Єлисаветград). До речі, учнями та випускниками гімназії тих часів були і такі видатні особистості, як Демьян Бідний, Володимир Канделакі, Олександр Тулуб та ін.

В 1920 році гімназію Крижановського радянська влада націоналізувала та перетворила в єдину трудову школу ім. Л.Толстого з типовою програмою, розробленою для всіх шкіл СРСР. Мелетій Карпович не втік за кордон, а залишився викладати в рідній школі спочатку російську, а тоді й українську словесність. Помер у 1933 році.

На мою особисту думку ця людина значно більше зробила для нашого міста, ніж Арсеній Тарковський. Зведена ним гімназія і досі служить людям. Його традиції високої якості освіти пронесені через сторіччя і підтримуються сьогоднішнім колективом. Нинішній колегіум зберігає шарм елітарності, престижності, поглиблених знань іноземних мов тощо. Попри це на фасаді гімназії немає навіть згадки про незвичайну людину – Мелетія Карповича Крижановського, нашого земляка, патріота свого краю, завдяки якому цей заклад існує і снуватиме ще довгі роки. Барельєф А.Тарковського – є, а згадка про М.Крижановського – тільки в кімнаті-музеї А.Тарковського в цьому ж закладі!

Ось вам і «регіональна» декомунізація: ім’я радянського чекіста в назві вулиці змінили на ім’я радянського російського поета. Хоч опудалом, хоч тушкою, але законсервувати в Україні історію країни-окупанта, її героїв, наративи, дух. А чим би гірше звучала назва: вулиця Мелетія Крижановського?

Віктор Делюрман в мережі Фейсбук

і

цікаве