Земляк Бронштейн

 

Знайомлячись із дійовими особами далеких років до і після жовтневого перевороту, не можна обминути вихідців із Єлизаветградщини, котрі рішуче відмітилися на скрижалях історії. Це, в першу чергу, Троцький та Зінов’єв, а за ними вервечка дрібніших діячів, котрі фактично, за малим винятком, йшли у фарватері цих двох.

Отже Троцький і Зінов’єв, – Бронштейн і Апфельбаум. З обома Григорій Петровський, котрий з десяток дитячих років провів у Єлисаветі, був знайомий мало не з дитинства. З майже однолітком Бронштейном спізнався у Бобринці чисто візуально, коли тітка Дмитрян вирішувала якісь комерційні питання з батьком майбутнього вождя. Ближчого знайомства тоді не вийшло: дуже вже носа дер цей одноліток – не підступишся.

Зате пізніше, в період підпільної роботи в Миколаєві познайомилися ближче, але аж ніяк не до партійного братання. А вже після революції, мешкаючи в Кремлі поряд однією колонією, знали в деталях життя один одного, хоча й не сходилися тісніше. Петровський пригадував тотальну неприязнь між Троцьким та іншими тодішніми небожителями-затворниками. Особливо зі Сталіним, що сягала навіть дрібних побутових моментів. Наприклад, вечори в Кремлі його мешканці коротали за картами грою в «дурня». Особливо полюбляв такі змагання «залізний» Фелікс. З величезним задоволенням одягав на голову того, хто програв корону з кольорового паперу, зроблену ним власноруч.

Найсильнішим вважався Лев Давидович, а номером другим ішов Йосип Віссаріонович. При кожному виграші в’їдливий злоязикий єврей не міг прожити, щоб морально не познущатися над гарячої крові грузином. Якось «заведений» Сталін запропонував Троцькому розіграти парі на власних дітей. Виграє Троцький – розстріляють Якова Джугашвілі, коли Сталін – ця доля спіткає Сєдова. «Лев революції» неабияк перелякався, чим дуже звеселив соратника. Після цього всіляко уникав картярських поєдинків із Кобою.

Троцький народився в сім’ї єврейського колоніста в бобринецьких степах і описував юні літа в стилі тургенєвсько-бунінських оповідей про побут дворянських гнізд сільськогосподарського ухилу. Може так воно й було, але бурхливий розвиток капіталістичних відносин на селі та єврейська національна ментальність, думається, все-таки накладали свій неповторний відбиток на хутірське життя фермерської родини.

Сімейний достаток дозволив юному Льву закінчити гімназію, але не університет, бо революційна романтика та період юнацької закоханості виявилися сильнішими. Троцький залишає подальше навчання і вдаряється в самоволку. Коло зацікавлень обмежується революційною діяльністю в Одесі та Миколаєві. Очевидно вже тоді він знаходить підходи до сильних світу цього. Зокрема знайомиться з відомим одеситом Юлієм Хаммером, мільйонером-комуністом, заснов¬ником американської компартії. Це його сина, теж мільйонера, Арманда мало не на руках носили усі радянські керівники від Ілліча Володимира до Ілліча Леоніда. Горбачов теж не пас задніх, задобрюючи ризикового, вже добре таки підтоптаного на той час, американця. Дещо не вписувався у це залюблене в Хаммера коло Йосип Сталін, однак, найновіші дослідження однозначно вказують, що й легендарний генсек всіх часів і народів також «стриг шерсть» із західного афериста.

В одеський період Троцький зближується із земляками, трьома братами Гомбергами (Грузенбергами), в майбутньому американсько-радянськими бізнесменами і функціонерами; їхнє співробітництво закінчилося тільки із загибеллю «перманентного революціонера».

У 1896 р. у Миколаєві ввійшов у гурток, члени якого вивчали наукову і популярну літературу. Спочатку співчував ідеям народників і відкидав марксизм, вважаючи його сухим і далеким від людини вченням. Вже в цей період проявилося багато рис його особистості – гострий розум, полемічність, енергійність, самовпевненість, честолюбство, жага до лідерства. Але понад усе була самозакоханість.

Відчуваючи себе ще не готовим до великих справ, Лев Давидович вирішив поповнити коло потрібних знайомств за рубежем. Справді, хіба під силу стати наріжним каменем у задуманій соціальній будові другові дитинства бобринчанину Мельничанському, якому ще належить стати шанованим Григорієм Натановичем? Так само, як і «малоформатному» єлисаветградецеві Якову Мойсеєвичу Шатуновському. На цих однодумців можна, однак, покластися. Не те, що на Зінов’єва чи Таратуту, котрі туляться до Леніна, хоча й не земляки йому. Отже вперед у Австрію, Німеччину, Францію, Іспанію, Америку!

В Америці Лев Давидович прожив недовго, менше року, однак тільки там твердо став на ноги. Коли він рвався у революційному пориві додому, то, практично безробітний, мав при собі готівкою десять мільйонів доларів. Саме така сума фігурує у скандальній історії з арештом канадськими властями пароплава «Христіаніяфьорд» з теплою компанією на борту. Тоді з Троцьким знаходилися його соратники Чудновський, Мельничанський, Урицький інші. Дехто твердив, що й Микола Бухарін теж тоді знаходився в каюті поблизу. Як бачимо перед Жовтневою революцією засвітився не тільки «опломбований вагон», а й «опломбований пароплав». Професор А.Столєшніков, сьогоднішній російський шовіністичний діяч переконаний, що «Христіанія» вміщала понад триста адептів Троцького із сумою до мільярда доларів за сучасним курсом. Трюми судна ломилися від завантаженої різної зброї, зокрема знаменитих пістолетів і кулеметів Кольта.

Особливої уваги заслуговує шедевр американської інженерної думки, так званий «бронепоїзд Троцького», яким заокеанські друзі наділили фартового революціонера. Потужна крицева оболонка, могутнє озброєння, двохлокомотивна тяга, автономна електростанція, вагон-гараж, друкарня, суперпотужна радіостанція, здатна тримати зв’язок з будь-якою точкою планети, телеграф, бібліотека, лазня і пральня. Екіпаж із трьохсот осіб забезпечував усі функціональні потреби металевого чудовиська. Вагони обладнані кондиціонерами, санвузлами, зручними спальними місцями, холодильниками, іншими дивами, які вся Росія вперше побачила аж через півстоліття. Але якось доставили ж кляті капіталісти нещасним російським люмпенам таке диво техніки. Залишимо на совісті вченого масштаби цієї операції. Однак американська віза, підписана особистим знайомим Льва Давидовича тодішнім президентом США Вудро Вільсоном, багато про що говорить. Не забуваймо і про родинні зв’язки другої дружини Троцького Сєдової з кланом Ротшильдів. Після одруження з нею стало можливим особисте знайомство перманентного революціонера з представниками такого грошовитого банкірського сімейства. Та й мати нашого земляка мала брата – мільйонера Абрама Животовського, котрий був родичем ще й Льва Каменева, але не через дружину останнього і свою племінницю, сестру Троцького Ольгу, а по іншій лінії.

Тепер уже відомо, що після убивства теоретика всесвітньої перманентної революції Льва Троцького лише на виявлених його банківських рахунках у США і Мексиці нарощувала відсотки сума у 800 мільйонів доларів (за сучасним курсом – $16 мільярдів). І це були явно не гонорари за його антисталінські статті й книги, що хоч масово і друкувались по всьому світу, однак не могли перекрити такої велетенської цифри. Тому й залишається відкритим питання: звідки у Троцкого взялися такі скажені гроші? Виходить, з достатків полум’яний революціонер не вилазив, але боровся проти них.

Троцький вірно вмів оцінити явище, подію, людину, хоча часто й помилявся. Ось, наприклад, вчасно не осягнув здібностей та можливостей Сталіна і наклав головою. Зате його портрет Зінов’єва коротко і влучно розповів усе про ту людину. Земляк твердив: «Центром розгубленості завжди був Зінов’єв. Свердлов говорив мені: «Зінов’єв – це паніка». А Свердлов знав людей.

При спілкуванні ж із Зінов’євим Свердлов теж демонстрував знання людей, називаючи виступи Троцького на мітингах «монологами Ричарда ІІІ в містечковому театрі». Петровський погоджувався з обома оцінками, бо Свердлов говорив те саме і йому. Та й слова письменника Марка Алданова (Ландау) про Троцького – «…завжди тримався, як бенефіціант – стримано і зворушено-тактично. Він схвильовано приймав букети і частину їх передавав іншим учасникам театрального дійства, турботливо вибираючи для того букетики простіші, а учасників бездарніших» – були Петровському відомі. Наголошуємо, що це думка видатного письменника Марка Алданова, людини в силу походження ментально близької Льву Давидовичу. При укладанні Брестського миру Григорій Іванович сам спостерігав, як колишній бобриненчанин напрошувався на виграшну роль наркома закордонних справ. У громадянській війні бенефісним було явлення Троцького на посту голови «Реввійськради». Та Петровський мав документи, що висвітлювали його досить скромну роль у так званій громадянській війні, де «червоний Наполеон» вів себе зовсім не по-наполеонівськи.

Троцький не гидував величальною, часто безпідставною саморекламою, як у випадку, що «пройшов курс Академії Генерального штабу». Возив фронтами «відважного кавалериста слова» – ще одного земляка – Дем’яна Бєдного для тієї ж мети.

Ось тут доречно запитати, чи любив виходець із єлисаветградських степів свою малу батьківщину, тобто, Бобринець, Єлисаветградщину?

Те, що знав досконало національний характер тамтешніх мешканців – беззаперечно. Згадаймо хоча б людиноненависницьку «Інструкцію для пропагандистів», написану Троцьким, де поданий яскравий опис достоїнств і вад пересічного українця. Романтично-піднесеним тоном, в дусі Гоголевого «Чуден Днепр при тихой погоде, … редкая птица долетит до середини Дніпра», Лев Давидович рекомендує безжально обібрати їх, поставити на коліна і тримати в цьому стані якнайдовше. Чи навідувався Троцький у зрілому віці до рідних пенатів – невідомо. Можливо й траплялися такі моменти, але, думається, оглядав він знайомі пейзажі через жерла гармат, якими був нашпигований його бронепоїзд.

Леонід Багацький

і

цікаве