Її не просто не косять – її спеціально вирощують, щоб подарувати жителям відчуття єдності з природою.
А ми що ж? Звідки в нас взялося це бажання винищувати все зелене навколо себе? Звідки взялася ненависть до рослин, які дають нам кисень і здоров’я? Ми ж наче теж нормальні люди…. Чи хтозна…
Цитую пост Lyudmila Semenyuk:
Це газони Женеви. Дорогого фешенебельного міста. І це в його центрі.
Перший знімок у найдорожчих кварталах, поруч Музей історії та мистецтва, місце паломництва туристів — Собор Святого Петра та модні ресторації.
На другому знімку знаменита Набережна Монт-Блан вздовж Женевського озера якраз навпроти історичного Палацу Вільсона та п‘ятизіркових готелей.
А це просто газони на вулицях, де хіти — звичайні ромашки, деревій та уявіть собі — комиш, де можна просто посидіти посеред всього цього розмаїття на лавочці, відчуваючи свою єдність з природою.
І все. Ніяких чорнобривців і навіть троянд.
Саме такий курс на природність і натуральність взяла місцева влада кілька років тому. І жителям міста це сподобалось.
Звичайно, весь цей бур‘янець спершу виростили в ботанічному саду, де є його понад 16 тисяч різновидів, і все це регулярно поливається, і не вручну, а вздовж газонів під травою протягнуто шланги і лише придивившись уважно, можна помітити червоні крани, які просто відкриває для поливу двірник.
Але це посіяно і вирощено не на один рік. І знаєте, як все це і справді пахне полем, лісом і як кружляють над усім цим невтомні бджоли, нагадуючи людям, що вони є, і що до кінця світу ще далеко!
Надія Паливода