А ПРОВОКАТОРИ ТОРЖЕСТВУЮТЬ

  • ug ug
  • 24.02.2020
  • Коментарі Вимкнено до А ПРОВОКАТОРИ ТОРЖЕСТВУЮТЬ

 Найстрашніше, що вразило наше суспільство у зв’язку з корона вірусом – паніка і неконтрольованість дій. Масштаби невідомої досі хвороби, якщо чесно, роздули ЗМІ, деякі працівники яких останніми роками тільки й ганяються за сенсаціями, фальшивими ексклюзивами під гучними заголовками. (Якби так висвітлювали успіхи у економіці та боротьбі з правопорушеннями). Комусь дуже хочеться таврувати Україну та її громадян. Не кажу вже про провокації. Чи багато ”розслідувачів”- журналістів, блогерів, оглядачів відвідали китайський Ухань, щоб донести ПРАВДУ про загрозу хвороби Україні. Натомість щодня подавалася жахлива статистика про кількість хворих і померлих Переконаний – факти заражень, кількість хворих дуже перебільшені. Мені довелося працювати у обласній газеті у часи Чорнобильської катастрофи 1986 року. Скільки українських журналістів, письменників, акторів виїздили на місце аварії, писали відповідні репортажі, нариси, брали інтерв’ю в учасників ліквідації наслідків. Мені доводилося подавати бесіди з ліквідаторами, робочий день яких на перших порах тривав до 20 секунд, хто гасив пекло смертоносного кратера 4-го реактора. Репортери газет буквально рвалися у Чорнобиль, хоча у ті часи, до середини 1990-х років, навіть мови не велося про якісь посвідчення учасника ліквідації аварії та відповідні пільги. Я писав репортажі з будівництва житла для переселенців з 30-кілометрової зони, пізніше відвідав мертве місто Прип’ять, побував на самій ЧАЕС. Не пригадаю жодного випадку, щоб хтось відмовився допомогти людям перенести біду, сторонився тих, хто ‘’наловив’’ на дозиметр критично допустиму норму радіації. Тільки на території Кіровоградської області збудовано три нових села для переселенців з Чорнобильської зони, тисячі сімей одержали квартири у Кіровограді та містах і селах області. Біду постраждалих розділила вся Україна. І це, насамперед, завдяки активній пропаганді УКРАЇНСЬКИХ журналістів. Горджуся тим, що був одним з них, вніс долю своєї праці у допомогу тим, хто врятував мене і мою сім’ю від страшного лиха. Як же сьогодні обурює мене писанина (упевнений – не задарма) окремих блазнів від журналістики, які живуть, і непогано, в Україні, але, не боюся визначення, є її прихованими ворогами. Ось лише один приклад. Другого ж дня після ганебних подій у Нових Санжарах, на шпальтах урядової ‘’Російської газети’’ надрукована стаття, уривок з якої процитую дослівно, щоб не бути звинуваченим у неточності перекладу.
«Дискредитация государства, неспособного организовать эвакуацию граждан, невежество населения и архаизация нравов, запредельный уровень невротизации общества и, наконец, явный раскол по территориальному признаку констатировали почти все комментаторы, в том числе противоборствующие по иным вопросам. “Потрясающая история. О наших соотечественниках, которых с такими сложностями и истериками эвакуируют из Уханя. В этой истории есть все про наш реальный, а не напыщенный патриотизм. Про соборность и единство. Про одну страну. Про гнилейших людей и про отсутствующее государство. Короче, все то о нас, что мы тщательно прятали все эти годы под толстым слоем провинциальной шароварщины, конкурсов патриотической песни и пляски и выкрашенных в желто-голубой цвет заборчиков. Так, что там у нас с добротой, человечностью и эмпатией?”, – пишет журналист и политолог Михаил Подоляк, в иное время призывающий бороться с “агрессором”. И подобных комментариев, с удовлетворением или стыдом констатирующих крушение мифа о “единой и соборной Украине” в социальных сетях и СМИ – десятки и сотни’’.
Хто він «наш соотечественник», журналіст і політолог Михайло Подоляк, який обливає брудом нашу державу, її жителів, називаючи нас «гнилейшими людьми», які живуть у «отсутствующем государстве?». Я ніколи не знав і не читав цю промосковську особу. Процитую лиш уривки з його характеристики, виставлені на різних сайтах. «У пресі ім’я Подоляка з’являється рідко. В основному у часи режиму Януковича». «У 2002 році, у Білорусі, за рішенням суду, Подоляк був оштрафований на 60 тисяч доларів за наклепи. А у 2007-му за дії, «які можуть привести до дестабілізації громадської згоди та політичної ситуації у республіці» депортований в Україну. Оточення Подоляка: С. Льовочкін, О. Онищенко, А. Шарій’’. «Подоляк входив до пулу журналістів, перед якими Янукович стрибав у Межигір’ї по пеньках». Ось такі «журналісти і політологи» створили ажіотаж, паніку навколо уханського корона грипу і розміщення евакуйованих (не хворих) у Нових Санжарах. Провокація вдалася. Так буде до того часу, доки в України громадську думку формуватимуть подібні подоляки. З ними треба поводитися, як наші сусіди-білоруси.

На изображении может находиться: один или несколько человек и текст
Юрій Матівос