Верховна Рада розбіглася від коронавірусу

тисни – підтримай




 

Мене напівголодного пенсіонера умовили їхати під стіни Верховної Ради до Києва пікетувати. Заманили їжею і грішми. Куди без них бідному діватися? До Києва добиралися довго різними манівцями, оминаючі блок-пости карантину. Поки доїхали, то приміщення Верховної Ради було порожнім. Нардепи розбіглися хто куди. Але було повідомлено, що її кістяк не то в п’ятнадцять, не то в п’ятдесят чоловік в якось автобусі їде переховуватися від коронавірусу кудись далеко в гори, буде саме там дистанційно, якщо працюватиме Інтернет працювати. Але мережа інтернет, як і все в цьому житті зависла…

Група відчайдухів взяла слід і пішла по ньому… і таки знайшли та наздогнали групування вірусовтікачів-нардепів. Виявили їх у самому високогірному райцентрі України під назвою Верховина. Уціліла від страху зараження інфекцією купка зібралася у актовій залі місцевого РДА. Вновприбулі заповнили залу і вимагали роботи ради. Нардепи пручалися і відчайдушно аргументовали тимчасову відмову відсутністю законодавчого кворуму та  спікера. Народ не вгамовувався. Почали шукати  «законодавчі» та ситуативні ходи.

Все зрушило з місця після низки ініціатив з народу, що за конституцією є владою в Україні. Перша глобальна пропозиція зареєструвати для кворуму всіх присутніх в залі в якості депутатів. Інші заперечили, що мовляв це люди з вулиці і не ким не обрані. Опоненти резонно зауважили, що «люди з вулиці»  – це депутати нинішньої каденції, а присутні в залі це «люди з народу», та ще й з різних куточків України. Потім необрання частини присутніх вирішили обійти перейменуванням Верховної ради у «Високі народні збори». На тому і порішили, але  згадали про те що треба обрати голову. Всі з числа маловідомих нардепів поголовно відмовилися від головування та керівництва зборами… І тут присутні в залі почали дивитися один на одного. А потім я помітив, що більшість чомусь дивиться на мене. В залі почали радитись і перешіптуватись, таки дивлячись у мій бік. Щоб це могло означати?

«Шановний! Ми пропонуємо Вам обійняти цю посаду.» – сказав один з присутніх, якого інші ніби ініціативно виштовхали наперед. « А чому саме я?» – запитав я у присутніх. «У вас голова сива… Здається ви серед нас старійшина… а значить наймудріший. Зголошуйтесь… Вас громада просить!» Бути проти після таких слів означало заперечити свою мудрість, яку «признали» майже всі присутні.

Далі перед присутніми я виголосив присягу та зайняв місце головуючого в президії. Першою постановою було перейменування Верховної Ради, другою обрання мої двох заступників, а потім голосували проекти законів, що завезли з собою високо в гори маловідомі, непомітні раніше скромні нардепи. В кінці засідання мене осінило, і я запропонував всім присутнім членам «Високих народних зборів» теж прийняти присягу. Пручалися лише діючі нардепи. Мовляв двічі не присягають… Суперечки в бійки перерости не встигли, бо я прокинувся…  Надворі  було перше квітня, а за вікном світило сонце і був карантин… І приснилося ж таке… У телебачення не було сигналу, не працював Інтернет, мовчало проводове радіо.

Yottos – підтримай!